Весілля Нерея і Гаявати

     Гаявата стояла босоніж на вологому піску, що завдяки чарам її доньки загадково мерехтів і виділяв приємне тепло. На ній була довга і легка, мов туман над водою, золота сукня. Тканина переливалася при кожному русі. На голові нареченої сяяла витончена, багата діадема — дар матріархині Хільди.

Поважна русалка з’явилася раніше за інших гостей. І вийшла з моря так велично, ніби ходила ногами щодня.

Матріархиня одразу ж попросила Гаявату поговорити наодинці.

— Меліно-Гаявато, прошу у тебе вибачення за те, що втручалася у ваші з Нереєм стосунки, — сказала Хільда низьким, рівним голосом. — Я недооцінювала ваше кохання. І тепер щиро радію цьому возз’єднанню. Приймаю тебе в наш рід і благословляю.

В очах Гаявати блиснули сльози. Вона останнім часом була така плаксива, що сама себе не впізнавала.

— Я приймаю вибачення, — тихо сказала наречена. — І дякую.

     Наречений був справжнім красенем. Волосся заплетене за старовинним весільним звичаєм у три коси, що символізують минуле, сьогодення і майбутнє. Одяг — світлий, з відтінками морської глибини. Як і в Гаяватиному випадку, це була багата тканина і простий крій.

     Секвоя стояла поруч із Персефонієм. Вона тримала в руках ніжний букет із трав і квітів, зібраних ще на світанку. Персі, вперше за довгий час, мовчав. Лише інколи торкався плечем плеча коханої.

Едвард тримав Сорчу за руку. Вона усміхалася, радіючи за батьків, і від хвилювання стискала пальці коханого. 

     Проціва прийшла на весілля разом зі своїм нареченим. Він хоч і не прагнув бувати на суходолі, все ж не мав упереджень проти подібного союзу. Її Онеїр мав прогресивні погляди на життя і вважав деякі правила архаїчними. І хоча Онеїр відкрито не засуджував матір і старших сестер Нерея за небажання з’являтися на весіллі, все ж вважав це дурістю.

Коли всі зібралися, Хільда вийшла вперед.

— Солона вода — це книга нашого життя, — сказала вона. — Сьогодні, наданою мені владою, я вписую в нашу історію нову сім’ю.

Коли Хільда здійняла вгору руки, море за її спиною відповіло високою сріблястою хвилею, але не кинуло її на берег, а тихо відкотило назад.

Матріархиня повернулася до Нерея.
— Чи йдеш ти до цієї жінки з власної волі, не зрікаючись ні моря, ні себе?

— Йду, — відповів Нерей. — І не зрікаюся.

— Тоді одягни обручку своїй обраниці і обіцяй поважати, любити і оберігати її.

Нерей поцілував обручку і, одягаючи її на пальчик коханої, промовив обітницю:

— Цим засвідчую свою любов до тебе, Гаявато, обіцяю поважати і оберігати тебе, як скарб мого серця.

Тоді матріархиня звернулася до нареченої:

— Чи приймаєш ти цього чоловіка, знаючи, що його шлях пролягатиме між двома світами? Чи йтимеш поруч?

— Приймаю, — сказала Гаявата. — Йду і йтиму поруч.

— Тоді одягни обручку своєму обранцю і обіцяй поважати, любити і оберігати його.

Гаявата поцілувала обручку і, одягаючи її на палець коханого, промовила обітницю:

— Цим засвідчую свою любов до тебе, Нерею, обіцяю поважати і оберігати тебе, як скарб мого серця.

Хільда з’єднала їхні руки, а вода підступила ближче й торкнулася ніг молодят.

— Я оголошую вас поєднаними в законному шлюбі.

В дар морю Секвоя і Сорча пустили на воду квіти, спеціально закріплені на широкому листі, аби добре трималися на воді. Хвиля підхопила їх і понесла в далечінь.

Саме Сорча і Секвоя були першими, хто привітав молодят.

      Здалеку за всім, що відбулося на березі, хтось спостерігав. І коли хвиля донесла до нього квіти, він вхопив одну і пірнув, лиш блиснув плавець його хвоста.