Щастя і страх

      Наступний день після весілля був тихим і сонячним.

      Едвард довго збирався з думками. Не тому, що сумнівався, а тому, що хотів підібрати правильні слова.

      Вони з Сорчею сиділи на товстій колоді посеред пасіки, коли він нарешті наважився.

— Сорчо, — сказав він, — я знаю, що у нас ще багато невирішених питань... Але якщо погодишся стати моєю дружиною — я витримаю будь-що, старатимусь зробити тебе щасливою, завжди поважатиму... Мені бракує слів... Просто не знаю, як озвучити все те, що ти для мене зробила. Ти допомогла позбутися моїй родині прокляття, перемогти Морлока, відкрила мені очі на світ і повернула віру в себе, ти позбавила мене такої жахливої долі, як одруження з принцесою Ліліорою. І найголовніше... Я кохаю тебе всім серцем, всією душею. Вийдеш за мене? 

Її усмішка засяяла мов сонце.

— Так, — сказала Сорча. — Я згодна. А тепер, мій Цукор, швидше цілуй...

Едварду не треба було повторювати двічі. Він так старався, що до будинку Сорча увійшла з сяючими очима і добряче припухлими губами.

          Того ж дня вони довго говорили про майбутнє. Про те, що ігнорувати — не означає вирішити. Про те, що, можливо, настав час спробувати примиритися з батьками Едварда, навіть якщо шлях до цього буде важким.

— Я хочу повернутися, — сказав він. — І хочу, щоб ти була поруч. Хай навіть не одразу нас приймуть.

Сорча кивнула.

— Я теж, Едварде. Але не бажаю відмовлятися від своєї родини. І хочу часто навідувати батьків. Тим більше, що я поки що не знаю, як зняти з мами прокляття, яке не дає їй нікуди поїхати. Тож... я зроблю портал. Постійний. 

      Вона вже бачила його в уяві — стабільний, прив’язаний до місця, безпечний. Звісно, вона не зможе тримати його на власній енергії, а тому треба використати спеціальні матеріали, обрати місце. В ідеалі — це мало б бути кам’яне коло. Сорча неабияк пройнялася цією ідеєю. Вона знала, тепер її сила стала цілісна і вона багато чого зможе. А матір їй дасть пораду, навчить, як краще.

      Перед тим як вирушити в дорогу, Сорча захотіла побути на самоті. Вона сказала Едвардові, що скоро повернеться, й пішла до берега.

Море було спокійне. Дівчина стояла босоніж на піску, дивлячись, як хвилі торкаються берега і відступають, ніби дихають.

— Дякую, — тихо сказала вона воді. — За все.

І саме в ту мить щось різко змінилося.

Збоку, з тіні скелі, на неї кинувся голий чоловік. В його руці блиснув кинджал. 

— Тритон… — прошепотіла Сорча.

Вона відступила, готуючись нанести магічний удар, але її серце раптом стиснулося. Риси нападника були надто знайомі. Лінія щелепи. Лоб. Схожість із батьком очевидна.