Удар

Він усміхнувся — криво, люто.

— Ти швидко все зрозуміла, сестро, — сказав він низьким голосом. — Але тобі це нічого не дасть.

Сорча відступала. Ось хвиля вже лизнула її п’яти. Ще кілька кроків — і вона у воді по литки.

— Не підходь, — благала вона. — Я не хочу тобі нашкодити.

— А ти й не зможеш, — прошипів він і кинув у неї кристалики солі для перетворень, яку вкрав у Хільди.

Сорча скрикнула — не від болю, а від відчуття, яке накотило хвилею: тіло перетворювалося. Вона ставала русалкою.

— Ні… — видихнула Сорча, падаючи у воду. — Ні, не смій…

Ноги злилися в одне ціле, шкіра потяглася, заблищала луска. Там, де ще мить тому були ступні, з’явився хвіст.

Сорча закричала. Вона зрозуміла, що він таким чином позбавив її відьомських сил.

Брат задоволено видихнув.

— Працює, — сказав він із полегшенням. — Тепер ти нікуди не дінешся. І твої фокуси тобі не допоможуть. Ти отримаєш те, на що заслужила, сестричко. А потім я поквитаюся і з твоєю матір’ю.

Брат ударив її по обличчу, а тоді витяг із води за волосся.

— Ти навіть не уявляєш, що через тебе та твою матір сталося, — прогарчав він і підняв кинджал. Лезо блиснуло в променях сонця. Сорча заплющила очі.

І саме в цю мить між ними щось різко врізалося.

— НІ! — пролунав чийсь крик. Вона так і не зрозуміла, чий. Можливо її.

Едвард кинувся на нападника й лупив кулаками з усієї сили. Вода довкола була червоною від крові. І Сорча подумала, що Едвард убив сина Нерея, але ні. Той ще шкрібся по дну, лізучи до берега. Без жабер у воді не надто подихаєш.

І тут Сорча глянула на Едварда, що завмер, стоячи до неї спиною. Його поза була дивною. Сорча запливла наперед і побачила, що з грудей коханого стирчить рукоятка кинджала. Кров темною плямою розповзалася по сорочці.