Свято любові

     У світлі лампи постать шаманки здавалася ще вищою. Коли вони під’їхали ближче, Едвард одразу побачив, у кого Сорча вдалася красою — ті самі риси, та сама глибина погляду.

Поруч із жінкою, трохи ховаючись у напівтемряві, стояла молода дівчина.

— Ми вийшли вас зустріти, — мовила шаманка, привітно всміхнувшись. — Бачу, нашого люду додалося.
Вона уважно подивилася на принца, що вже зліз з коня і порівнявся з нею.
— Ти Едвард, я тебе вже бачила. А це хто? — запитала Гаявата, придивляючись до Персефонія. — Дивна в нього енергетика.

— Мене звати Персефоній. Раніше я був метаморфом, а тепер людина, — без пауз і зайвих церемоній випалив він, виступивши наперед.

Сорча лиш фиркнула на його нестриманість. А Гаявата раптом перевела погляд на Секвою, прислухалася до свого чуття...

     Дім зустрів теплом. Запах їжі, тихе потріскування вогню, м’яке світло воскових свічок — все тут дихало затишком. Вечерю накривали разом: Секвоя діставала з буфету і ставила на стіл тарілки, Сорча допомагала матері, Персефоній щиро намагався бути корисним, але здебільшого лише заважав. Його раптова, надмірна, майже хаотична активність викликала у Сорчі побоювання. А тут іще і батько з Едвардом змовницьки вийшли кудись на вулицю...

      Коли всі вже зайняли свої місця за столом, Персі встав, однією рукою прихопив стільця, іншою —  тарілку і усівся... впритул до Секвої.

— Смачного, — прошепотів він їй.

    Якийсь час Персефоній їв майже мовчки. А тоді почав питати Секвою то про те, як називається котрась зі страв, то цікавився, чи любить вона коней, то розповідав жарт. І навіть не помічав, як здивовано дивляться на нього Сорча з Едвардом.

     Оскільки Гаявата була спокійна, Нерей теж не напружувався з приводу Персефонієвої симпатії до Секвої.

   Дівчина спершу червоніла й відповідала коротко, але Персі не здавався. Тепер він сипав історіями: про дорогу, про те, як їх спробували пограбувати, про стару віщунку.

— І тут вона бере його за вуха… — Персефоній зробив паузу. — Підтягує до себе і... цілує в губи. 

Сорча сміялася найгучніше. Едвард — разом з усіма, лише ховаючи обличчя в долонях.

Вечеря непомітно затягнулася. 

— А тепер, — нарешті озвався Нерей, — десерт.

Великий торт зайняв почесне місце на столі. Від нього ще віяло прохолодою.

— Сорча наклала на торт холодне закляття, аби дорога не зашкодила, — пояснив Нерей. — Гаявато, ріж ти, як господиня дому.

Гаявата узяла ніж. Нерей затамував подих.

Зробивши кілька надрізів, вона раптом спинилася.

— Тут щось тверде заважає.

Секвоя подала Гаяваті виделку. З-під шару крему з’явилася маленька шкатулочка з прозорого рожевого каменю.

     Поки жінка відкривала її тремтячими руками, Нерей схвильовано опустився на одне коліно, як йому підказав Едвард, що знався на красивій подачі.

— Чи погодишся ти, Гаявато, стати моєю дружиною? — запитав він.

— Так, — відповіла вона крізь сльози.

У цю мить Едвард дивився на Сорчу...

     Після привітань усі розійшлися по кімнатах. Едварду і Персефонію Гаявата заздалегідь приготувала матраци у вітальн. Ще тоді, коли донька з Нереєм поїхали відвозити замовлення, до неї прийшло видіння: вони повернуться не самі. Знала лиш, що гостей буде двоє.

      Едвард швидко заснув. А от Персі — ні. Він тихцем вислизнув з дому. Надворі на нього вже чекала Секвоя — вона вийшла через інші двері, ті, які вели до городу.

      Свіжоспечена парочка всілася на лавці під величезним, височезним платаном. Довго розмовляли. Вона розповіла, як була русалкою, він — як був метаморфом. А як вже трохи набалакалися — обіймалися, тоді Персефоній грав дівчині на окарині і співав для неї придуману пісню:

Мідь рудого твого волосся,

ніби хвиля морська живого,

у тенета мої сплелася –

полонила мене усього.

Все б дивився, як вітер чеше

довгу-довгу, блискучу гриву...

Ні, не буду любити менше

тебе навіть стару та сиву.

І торкаюся боязливо…

Ніжних рук все цілую пальці…

Зорі-очі горять щасливо

У німій якісь обіцянці.

Ні, не вистачить мені слова!

І замало тут буде клятви.

Ніби бідна вселенська мова

щоб тебе у книжки вписати.

Я цілую твої долоні,

із яких сходять мир та радість.

Я цілую твої долоні,

всьому світу на вічну заздрість.

І він справді цілував їй руки, волосся, плечі...

Розійшлися вже тоді, коли сходило сонце. Тож не дивно, що Секвоя прокинулася значно пізніше звичного для неї часу.