Дорогою на ферму

     Вони виїхали з Білої Гавані саме тоді, коли легкий вітерець розносив містом аромати вечері.

     Сонце повільно спускалося до обрію, розливаючи по воді відтінки червоного золота, яке раз по раз виблискувало на спинах і хвостах хвиль. Після рясного короткочасного дощу, який пройшов удень, світла стрічка дороги зовсім не кужеліла. Солонувате повітря було теплим. У цих краях пізня осінь майже не давала про себе знати.

     Закохані їхали поруч. Сорча розповідала про свою зустріч з матір’ю і як раптово повернувся її батько. Розповідала про підводну мандрівку, прабабусю, про те, що має зведеного брата, якого так і не побачила. Тоді настала черга Едварда ділитися історією їхніх з Персефонієм передряг, які сталися поки вони їхали до моря, аби відшукати Сорчу.

   Нерей, навчений коханою шаманкою керувати кіньми, сидів на возі, тримаючи повід упевнено й спокійно. Він будував плани на майбутнє. Сьогодні тритон купив особливу річ і тепер дуже сподівався, що Гаявата виявить милосердя й не стане його духопелити.

      У Персефонія, який їхав позаду, на душі лежала тінь смутку. Впівока спостерігаючи за чорними бакланами, що посідали відпочивати на прибережних каменях, він міркував про власне бажання мати справжню родину. Грибницю та інших метаморфів, з якими він раніше був з’єднаний тілом і розумом, родиною назвати важко. А ще… він хотів спробувати, що таке кохання.

     Зрештою Персі набридло сумувати. Його оптимістична натура вимагала дії, творчості. Тож для розваги він дістав з-за пояса куплену на ярмарку окарину. Грати на ній колишній метаморф навчився досить швидко, і тепер м’яка загадкова мелодія ширилася в потоках солоного повітря.

— Наш Персі не лише фокусник, а ще й музикант, — сказав принц, озираючись на товариша. — Він останнім часом якось змінився. Затятого веселуна наче щось хвилює.

— Ви обоє змінилися, — тихо мовила Сорча. — Коли я тебе побачила отаким, у розстібнутій сорочці, з закачаними рукавами, у фартусі, злегка притрушеного борошном... то спершу не повірила своїм очам. До речі, Цукорику, пахне від тебе дійсно солодко. Так би й з'їла.

       Дорога стелилася рівно. Вони їхали не зупиняючись, адже ферма була зовсім поруч. На місце їх маленький караван прибув поночі.

— Ось і кінна ферма, — радісно сказала Сорча, коли мандрівники побачили світло з вікон будинку.

Едвард усміхнувся.

— Тепер я познайомлюся з майбутньою тещею, — прошепотів сам собі Едвард.