Взаємне попередження

Кожен крок відгукувався ниючим болем у ребрах, коли він ніс черговий ящик яблук в комору. Сорча йшла поруч, тримаючи в руках по парі мішечків із сушеними пряними травами.

— Тобі боляче, — констатувала вона, коли він поставив ящик на полицю й злегка скривився.

— Трохи, — знизав плечима Едвард. — Але я щасливий, — усміхнувся він, притягуючи її до себе.

— Дурень, — тихо буркнула Сорча, підставляючи губи для поцілунку. Вона хотіла б іще щось сказати, та всі думки вислизнули з голови.

Раптом їх знову перервали. Цього разу — погано зімітований пчих.

Сорча не стримала усмішки.

Позаду них стояв Нерей. Він уважно роздивлявся місце, куди поставити діжку з медом.

— Ти тут давно? — запитала його Сорча, раптом зніяковівши.

— Достатньо, — сухо відповів батько.

Сорча побачила в дверному отворі постать кондитера і поспішила до нього. Він мав з нею розрахуватися за доставлений товар.

Нерей кинув на Едварда суворий погляд.

— Якщо ти її образиш — я з тебе сім шкур спущу, — тихо, але чітко пообіцяв він.

— Це ж стосується і вас, — з готовністю відповів Едвард. — Я не знаю, чому Сорча росла сиротою і як ви знов з’явились в її житті, але якщо розчаруєте її, або покинете — вам на світі буде мало місця.

Обмінявшись чи то погрозами, чи то священними обітницями, вони вийшли з комори і поспішили донести лишки.

Коли Едвард саме мив руки, його знайшов значно повеселілий роботодавець.

— Дякую, Едварде, за чесну працю, — сказав він урочисто й вручив домовлену платню. — А тепер... до зустрічі. Бо якщо ми ще трохи постоїмо, то мій джем підгорить.

Фартух, знятий і повішений на гвіздок, став символічною крапкою принцовій роботи в кондитерській.