Пиріжки

      Сорча теж упізнала його не одразу. Спершу було відчуття раптового тепла між лопатками, а тоді тривожне биття серця. Вона обернулася повільно, ніби відтягуючи момент, боячись, що це можливо лише самообман. І ось нарешті їхні очі зустрілися...

     За ту мить, коли вони подивилися одне на одного, Едвард помітив, що у ній щось змінилося. Погляд став відкритішим, вільнішим, Сорча виглядала... щасливою. Нестримуючись, він кинувся до неї і згріб в обійми. Дівчина не просто не опиралася, а сама притиснулася до нього. Едварда накрила гаряча хвиля. Йому стало абсолютно байдуже, що подумають люди, що про це сказали б якісь там правила... Він цілував Сорчу жадібно, притискаючи до себе так міцно, ніби хотів зробити частиною власного тіла. Але раптом його схопили за шиворіт і висмикнули з раю.

— Ти ще хто такий?! — почувся розгніваний голос.

Принц не одразу зрозумів, що сталося, коли побачив перед собою набурмосеного здоров'яка. Але раптом у ньому спалахнула така шалена лють, якої він в собі і уявити не зміг... Едвард зі всієї сили вперіщив нахабі у щелепу.

Від удару голова чоловіка різко сіпнулася вбік, він хитнувся, але встояв, випростався.

— Ах ти ж… — гаркнув нахабний незнайомець і одразу ж відповів.

Важкий кулак в’їхав Едварду під ребра, вибивши повітря з легень. Це було ого яке нове відчуття! Принца ніхто ніколи не бив поза залою для тренувань. Світ на мить згорнувся у вузьку смугу болю. Він зігнувся, але втримався на ногах, зціпив зуби й кинувся вперед.

Навколо вже здіймався гомін натовпу. Хтось скрикнув, хтось обурювався, але жоден не наважувався втрутитися.

— Не смій чіплятися до неї! — рикнув здоров'як, відхекуючись після відбиття удару.

— Пішов ти! — гаркнув у відповідь принц і вдарив ще раз.

Вони зчепилися, мов дві стихії, — грубо, без правил. Удари сипалися один за одним: у плече, в щелепу, в живіт. Хтось із них спіткнувся, обидва впали, перекотилися по бруківці. Едвард відчув солоний присмак крові на губах і водночас дивну, освіжаючу ясність у голові. 

Нахаба був сильний, добре керував власним тілом. Але й принц не відступав. Він скочив на ноги першим і приготувався до бою. Один погляд у бік — і Едвард раптово завмер.

— Сорча… — вирвалося в нього хрипко.

Дівчина стояла поруч, бліда, з широко розплющеними очима.

— Тату, зупинися! — вигукнула вона з невеликим запізненням.

Рука чоловіка вмантулила Едварда під дих, і він відлетів до воза.

Трохи відхекавшись, принц побачив, як Сорча швидко щось пояснює незнайомцю.

І тут до нього дійшло...

— Тату?.. — повторив Едвард, не приховуючи здивування. 

Чоловік випростався на повний зріст, розправив плечі і уважно подивився на супротивника — вже інакше, не як на ворога, але показуючи, що він раптом що готовий продовжити.

— Значить, це ти, — сказав Нерей суворим тоном. — Той самий принц Цукор.

— А ви, виходить… — усміхнувся попри біль принц, — справді батько Сорчі.

— Виходить, так, — кивнув Нерей і простягнув руку.

Після короткої паузи Едвард потис її. Потиск був міцний — без ворожості, але з попередженням.

— Ти добре тримаєш удар, — визнав Нерей, потираючи щелепу.

— Та й ви далеко не слабак, — відповів принц. — Тепер розумію, в кого вона така.

— Ну, зрештою, я радий, що Едвард нарешті випустив пар і сподіваюся, що у нього тепер настане період просвітлення. Знаєте, це не так вже й легко мандрувати з його світлістю мурмилом, — з задоволеною усмішкою висловив свої враження Персі.

Всі троє перевели погляд на веселуна, що сидів на возі і спостерігав за подіями як за виставою.

— Я тут гостинців приніс. Після хорошої бійки варто підкріпитись, — він протягнув накритий полотном кошик. — Мене що, не раді бачити? — раптом занепокоївся веселун, побачивши, що один з цієї кумедної трійки почав рухатися в його бік з дуже суворим обличчям.

Нерей наблизився, окинув Персі довгим, оцінювальним поглядом.

— Це ще хто? — запитав він, звертаючись до доньки, але не відриваючи погляду від незнайомця.

— Це Персі, — швидко сказала Сорча. — Він наш друг. Дуже-дуже балакучий, з невеликим прибабахом, але надійний друг.

— З невеликим прибабахом?! — обурився Персі. — Я взагалі-то душа компанії і моральна підтримка для впертюх і скигліїв!

Едвард хмикнув, обережно торкаючись ребер.

— Якщо ти зараз не замовкнеш, моральна підтримка знадобиться тобі, — повідомив він цілком серйозно.

Персі ковтнув і замовк. Принаймні на кілька секунд.

Нерей знову переключив увагу на Едварда.

— Ти поцілував мою доньку посеред міста, — сказав він. — При всіх.

— Так, — не став заперечувати принц. — І зробив би це знову. Хоч би й зараз.

Сорча затамувала подих. Їй було приємно, але водночас вона хвилювалася, аби чоловіки не продовжили бійку.

— Сміливо, — мовив нарешті Нерей. — І ризиковано.

— Часто це одне й те саме, — буркнув Персі з воза, але одразу ж прикусив язика, спіймавши попереджуючий погляд Сорчі. Попри досить невеличкий досвід, він чітко зрозумів, що у світі нема нічого страшнішого за розлючену жінку.

     На щастя Персефонія, на сцену вийшла нова дійова особа. Глядачі, яких досі ніби й не помічали, розступилися, пропускаючи чоловіка в білому халаті, білому каптурі і озброєного металевою лопаткою, наче мечем правосуддя.

— Що тут за галас, що покупці скаржаться? І де мій триклятий помічник? Я яблука до наступної осені чекатиму? — сварився він.

Погляд кондитера ковзнув по закривавленій губі Едварда, по насупленому чоловіку з темніючим синцем на обличчі, по схвильованій дівчині, по усміхненому нахабі, що сидів на возі і гриз яблуко з його замовлення...

— Щоб тут не сталося, мої товари мені потрібні в кондитерській, а не на возі посеред вулиці! — гаркнув він. — У мене там робочий процес, мені потрібен мед та яблука негайно!

— Зараз занесу, — сухо відповів Едвард.