Фокуси

     Перш ніж вирушити в дорогу Персефоній забажав сходити в перукарню, аби "оновити зачіску перед зустріччю з коханням усього життя". Схоже, що він теж пройнявся словами баби-віщунки.

     Едвард сподівався, що це буде щось значно пристойніше, ніж те, що було, але колишній метаморф не зраджував своїм смакам. Персі знову поголив голову з обох боків, лишаючи зверху густий чуб, зібраний у тугу, довгу косичку, але цього разу волосся було значно світлішим, мало блакитні пасма і прикраси у вигляді продовгуватих металевих намистин.

     На оновлення зачіски він витратив усе, що лишалося з його частки за минулий підзаробіток, коли вони найнялися допомагати мельнику. Переносячи мішки то з зерном, то з борошном, Едвард встиг задуматися, що варто було прихопити в дорогу трохи більше грошей. Бо виявилося так, що, збираючись на пошуки Сорчі, ні принц, ні колишній метаморф доладньо не розуміли, що їм потрібні будуть гроші на елементарні речі: овес і підкови для коней, якусь їжу, мило для прання та миття, інші непередбачувані, але неминучі витрати. Тож довелося друзям періодично найматися.

          Узбережжя тяглося світлою смугою, хвилі ліниво накочувалися на пісок, а вітер приносив солонуватий запах водоростей. Персефоній ішов попереду, підвернувши штанини й час від часу занурюючи ноги у хвилі. Його кінь мав таку ж авантюрну і веселу вдачу, як і господар, а тому залюбки зайшов у воду помочити копитця. А от на Едварда знов найшов той настрій, який Персі називав "чорна хмара". Роздратованому принцу було не до жартів. Він все думав про свою втікачку та як її повернути. Персефоній за час мандрів вже розумів, що в такі моменти товариша краще залишити у спокої.

        Оскільки гроші вже скінчилися, хлопці бралися за будь-яку роботу, яка траплялася в прибережних поселеннях. А їх, як на диво, тут вистачало. В одному вони сортували виловлену рибу на засолювання та продаж, в іншому мазали дьогтем рибацькі човни. Платили небагато — їжею для них, вівсом для коней та мідяками. Але цього вистачало, аби рухатися вздовж берега далі.

      Принц мусив визнати, що найбільший заробіток у них був завдяки Персефонію. Це трапилося, коли вони вже дісталися чималого портового містечка Біла Гавань, куди Едварду порадила прийти баба-віщунка. 

      На міській припортовій площі саме розпочався тижневий осінній ярмарок. Зібралося чимало люду. І Персефоній додумався показувати фокуси, які одного разу підгледів у фокусника мандрівного цирку, а потім час від часу продумував і пробував повторити самостійно. Едвард був зачарований не менше глядачів, як вправно з порожніх долонь Персефоній діставав монетки, як мотузка сама зав’язувалася у складні вузли, а потім розв’язувалася. А ще він жонглював десятком червоних яблук, куплених напередодні. Персі роздавав усмішки, кланявся, і все у нього виходило артистично, весело. Діти сміялися й плескали в долоні, дорослі кидали монети. Тут йому навіть на руку зіграла незвична зачіска, що часто приковувала до себе погляди.

      Поки Персефоній завойовував прихильність публіки, Едвард найнявся вантажником до місцевого кондитера. Шеф часом бурчав, але платив добре, і навіть пригощав медівниками, які Едвард ввечері приносив Персі, мов здобич після вдалої вилазки. Робота була одноманітною і досить важкою: мішки з борошном та цукром, ящики з горіхами й сухофруктами, а часом навіть доводилося протерти полиці чи підлогу. Крамниця поділилася з принцом запахами ванілі, кориці і топленого масла, які здавалося вже в’їлися йому в одяг і волосся. 

      Віщунка тоді йому на вухо нашептала щоб Едвард влаштувався на роботу саме до цього кондитера, і що Сорча має з’явитися тут до повного місяця. Тож щоночі принц дивився на нічне світило і з тривогою думав, що ось-ось стане ясно, чи правду сказала та дивна літня жінка. Але як відбудеться зустріч він і гадки не мав. Спершу думав, що, може, Сорча у нього теж працює...

    Одного ранку до крамниці підкотила підвода з довгоочікуваним замовленням пана кондитера — двома діжками меду, десятком ящиків зі свіжими яблуками "для найніжнішого зефіру" і мішечками ароматичних трав для ганашів, мусів, кремів та печива. Едвард вийшов, аби розвантажити воза, і раптом завмер. Біля підводи стояла дівчина в зеленій сукні і капелюшку, з під якого спускалися по плечах дві довгі чорні коси.

    Він упізнав її раніше, ніж встиг усвідомити це. Радше просто відчув серцем, що це саме вона. Бо вигляд у Сорчі був м’яко кажучи незвичний. Його кохана відьма стояла вбрана у капелюшок з бантиком! Можна було б засумніватися, що то Сорча, але погляд темних очей належав точно їй. В ньому було впізнавання, здивування і ще щось...

— Оце так фокус, — прошепотів він, кинувшись до омріяної цілі.