Сімейні розбірки

      Нерей підплив до свого маєтку, навіть не сподіваючись, що Селеста зустріне його спокійно. Вона стовідсотково вже проінформована про його повернення від котрогось зі своїх особистих вивідувачів.       

     Коли слуга доповів, що вона в саду, Нерей одразу зрозумів — його чекає серйозний шторм.

То був один із найгарніших підводних садів у родинному гнізді, творіння самого Нерея. Був.

Тритон побачив, як Селеста злісно вириває рослини з корінням. У розкаламученій воді вперемішку з піском плавали рештки потрощених коралів. Шкірячи від люті зуби, вона взялася трощити декоративні мушлі, аж тут помітила його. А коли побачила — ударила хвостом так, що тонка коралова колона тріснула навпіл.

— Не смій, — сичала вона. — Навіть не смій плакатися за свій сад.

Нерей мовчав. Він знав: хай виговориться. Селеста завжди була такою — спершу буря, потім слова.

— Ти прийшов за дозволом? — глузливо кинула вона. — Чи за прощенням?

— Я прийшов домовлятися, — рівно відповів він.

Це розлютило її ще більше.

Селеста рвонула найближчий кущ жовтих водяних зірочок і жбурнула його вбік.

— Домовлятися… — повторила вона зі скрипучим сміхом. — Після всього?

Дружина подивилася йому прямо в очі.

— Я погоджуюся, — сказала вона після невеличкої паузи. — Та це буде на моїх умовах. Ніяк інакше.

Він уважно слухав.

— Хільда вже зі мною говорила, — продовжила Селеста, дивлячись перед собою. — Я мала достатньо часу подумати. І, на відміну від тебе, я вмію дивитися вперед.

Вона повільно повернула голову до нього й усміхнулася — холодно, зле.

— Я навіть уже приглянула кількох вдалих кандидатів. Один — із південних течій, другий — зі знаного старого роду. Обидва амбітні. Обидва молодші за тебе... Тож твоє підводне майно мені знадобиться, — додала вона спокійно. — Дуже знадобиться.

Він кивнув.

— Воно твоє.

Селеста уважно вдивлялася в нього, ніби намагаючись знайти в цій покорі прихований підступ. Не знайшовши — скривила губи.

— Не думай, що я пробачила, — сказала вона. — І не думай, що залишу це так.

Вона підвелася з лавки, розправила плечі.

— Ти ще пожалкуєш, Нерею. Я тобі обіцяю.

Її слова його не вразили. До погроз Селести він давно звик.

Та коли Нерей плив коридором, що вів геть із маєтку, серце стиснулося з іншої причини. Він звернув до бічної галереї — яка вела до кімнат Аурелія.

Сину доповіли, що батько вдома, але він не вийшов. Навіть не визирнув.

Нерей здогадувався, що Селеста постаралася і за ці дні вона встигла добряче накрутити хлопця.

Попри все — він любив сина. Любив завжди. І найбільшим болем було не розірвання шлюбу, не втрата маєтків, а те, що за всі ці роки йому так і не вдалося налагодити стосунки з Аурелієм.

Нерей відкрив двері в кімнату сина.