Бджоли

Нерей таки не втримався. Цікавість узяла гору.

— Маленькі хатинки… — пробурмотів тритон сам до себе. — І хто ж у вас живе?

Він нахилився ближче до одного з вуликів і простягнув руку.

Це була помилка.

Спершу він відчув щось схоже на укол. Потім ще один. А потім — цілу зливу пекучого болю.

— Ай! — крикнув тритон, відсмикуючи руку. Але запізно. Бджоли були не в гуморі...

— Ні-ні-ні, спокійно! — вигукнув він, отримуючи ще кілька укусів — у шию, у вухо, у щоку. — Та що це таке?!

Нерей кинувся навтьоки.

З-за рогу дому з’явилася Гаявата. Вона якраз встигла побачити це епічне видовище: голий тритон біг із пасіки, розмахуючи покривалом, яке вона дала йому позаминулої ночі, аби прикрив зад. І ось тепер він бігав голим серед білого дня.

Вона завмерла на мить.

А потім розсміялася.

— Сюди! — гукнула вона. — Біжи сюди!

Нерей не розбирав слів, але напрямок уловив. Він перескочив чергову клумбу, влетів у двір і зупинився, відсапуючись.

— Вони… — задихано вимовив він. — Вони маленькі… Але злі!

— От йолоп… — пробурмотіла шаманка, та в голосі вже не було злості. — Ти що, у вулик поліз?

— Я… — він спробував виправдатися, — думав, це якісь хатинки зі смаколиками. У нас на свята схожі ставлять... і кладуть туди ласощі.

Вона лише хихотнула й поправила волосся, намагаючись нічого не розглядати.

— Ласощі, кажеш?

Нереєва оголеність її чомусь неабияк збентежила. Може, тому що давно не бачила таких привабливих чоловіків? Шаманка несподівано зашарілася.

— За мною, — сказала вона навмисно суворим тоном.

— Мене кусали морські їжаки, мурени й навіть одна акула, — бурчав Нерей, ідучи за нею. — Але ці… ці створіння — поза конкуренцією.

— Бо ти до них у дім поліз, — відповіла вона. — Сідай.

Він слухняно опустився на лаву, що стояла на ганку. Гаявата забрала з його рук плед, накрила нижче пояса і швидко зникла в хаті. 

    Повернулася з мисочкою, пінцетом, якоюсь густою маззю і… штанами.

— Дай спершу руку. Їй дісталося найбільше.

Він простягнув.

— Ой, — здригнувся тритон, коли жінка витягла перше жало.

— Тихо. Терпи.

— У морі ніхто не нападає так організовано, — пробурмотів він. — Це змова.

— Це бджоли, — відповіла шаманка. 

Вона працювала швидко й упевнено... схиляючись близько. Так, що він відчував не лише її теплі, а й приємний аромат жіночого тіла.

— Гаявато… — вирвалося в нього.

— Що? — запитала вона, накладаючи мазь.

— Я дуже скучив.

Її руки завмерли.

— Я кохаю тебе. Досі кохаю. Ти єдина в моєму серці, — шепотів він, боячись, що вона втече. — Пробач мені. Пробач… Я кохаю тебе. Дозволиш — залишуся тут, з тобою і нашою донькою.

Вона майже не дихала. Заціпеніла.

Не чекаючи, що вона його вдарить, втече чи прожене, він обережно взяв її за плечі й притягнув собі на коліна. Жінка не опиралася. З її очей беззвучно текли сльози.

— Я кохаю тебе одну. І кохатиму все життя. Дозволь бути поруч, — шепотів тритон, цілуючи її мокрі щоки, а тоді наважився торкнутися її губ своїми.

Її губи ворухнулися. «Зараз вкусить», — майнула в його голові думка.

Але шаманка не вкусила — вона відповіла на поцілунок.

У Нерея в грудях раптом стало так тепло, наче він уперше відчув сонце.

Поцілунки стали глибшими, жадібнішими. Гарячий шал накрив їх важкою хвилею. Зникло все — і суша, і море. Залишилася лише нестримна жага. Гаявата відчувала його збудження, і це діяло на неї, мов олія на вогонь.

— Ходімо… — видихнула вона й повела його до кімнати, де напередодні він провів самотню ніч.

Щойно за ними зачинилися двері, вона сама потяглася до нього з поцілунком. Він притис її до стіни, намагаючись розв’язати шнурівку сукні, водночас притискаючись стегнами, аби вона відчула, наскільки йому не терпиться.

— Зніми це, — прошепотів він, смикаючи тканину. — Хочу відчути тебе всю.

На мить їй стало страшно. Востаннє він бачив її юною, без шрамів… Але вона плюнула страху у вічі, здерла з себе сукню й потонула в сильних, гарячих обіймах коханого.