Донька тритона

       Дивлячись на матір, яка била абсолютно голого чоловіка, Сорча спершу здивувалася. Але коли підійшла ближче…

     Секвоя оговталася першою.

— Брате, що ти тут робиш? — обережно запитала вона. — Що означає ця бійка?

Сорча дивилася на Нерея широко розплющеними очима. Це був точно той чоловік з її видінь. Хоча в них він був з хвостом.

— Батько… — прошепотіла вона, виходячи вперед. — Мій батько.

Нерей відірвав погляд від оскаженілої Гаявати, ковзнув по дівчині — й завмер. Лють, з якою він щойно стояв, схлинула так раптово, що аж перехопило подих. Серце боляче стиснулося, мов хтось схопив його рукою.

— Ти… — почав він і замовк.

Гаявата кинулася між ними.

— Навіть не дивися на неї, — прошипіла вона. — Ти не маєш на це права.

Нерей перевів погляд на шаманку.

— Це твоя дитина? — спитав глухо, і знову гляну на ту, кого так оберігала люта фурія.

— Не твоя справа, — гаркнула жінк, розставивши руки в сторони.

— Вона… моя? — слова давалися Нерею важко. В голові йому шуміла вода, а в горлі мов хто напхав сухого піску.

— Вона МОЯ, — відрізала Гаявата. — А тепер іди.

Він підійшов ближче. Стояв і майже благально дивився їй у очі, що іскрили від люті, доки Гаявата нарешті не відійшла в бік.

— На, хоч прикрийся, — кинула вона йому покривало.

Нерей слухняно прикрився. В морі потреби носити одяг у нього не було, тож він навіть не подумав… Але запізніла думка таки наздогнала... кпинами в стилі "оце ти влаштував першу зустріч з донькою".

Секвоя напружено переводила погляд з одного на іншу. Нарешті вона зрозуміла.

— Гаявато, — сказала вона, — то це ти — та Мілена, яка розбила серце брату!? От чому ти ніколи не ходила зі мною до берега й не розпитувала про моє життя русалки. А Сорча, — вона глянула на дівчину, — донька мого брата. Моя племінниця!

Нерей глянув на сестру.

— Фегімасада… Сестро... — вимовив він. — І ти тут. Доля вирішила мені повернути одразу всіх.

— Кого тобі повернула доля, Нерею? — запитала Гаявата низьким голосом. — Ти сам по собі, а ми — самі по собі.

— Уже ні, — відповів він. — Ця дівчина — моя донька. І якщо ти не хочеш мене більше знати, то вона має вирішувати сама.

Сорча мовчала. Подумки відбиваючись від своїх страхів, уважно дивилася на Нерея, намагаючмсь хоч щось зрозуміти в цьому хаосі. Ще зовсім недавно вона була самотньою. А тепер у неї з’явилися мати, батько й тітка. 
«Ну і сімейка в мене», — думала вона, не знаючи, чи плакати, чи сміятися з цієї дурнуватої плутанини.

— Я тебе бачила у видіннях, — сказала вона раптом тритону.

Нерей усміхнувся.

— Я тебе теж бачив у видіннях, але думав, що то твоя мати. Ти так схожа на неї, — відповів він просто.

— Батько — тритон, мати — відьма… — продовжила вона. — А я напівкровка. Ось що зі мною не так. 

Гаявата різко обернулася.

— Ні, — сказала вона твердо. — З тобою все так. Це ми наплутали у своєму житті, а дісталося й тобі.

Нерей зробив крок до Гаявати. 

— Отже, не було зради, — мовив він. — Але чого ти тоді втекла?

— Була необхідність, — різко відповіла жінка. — Я не могла віддати Сорчу під кон матріархині.

Нерей нахилив голову.

— Невже ти справді думала, що я забрав би у тебе дитя? Чи покинув би тебе, якби дізнався, що ти вагітна?

— Ти не з’являвся, — сказала вона, і її рот мимоволі гірко скривився. — Зате боягузливо прислав одну з сестер. Здається, її звали Теторія. Твоя сестричка сказала, що, оскільки я не забажала жити з тобою в морі, ти вирішив одружитися з русалкою. Хотів сам мені розповісти, але, коли побачив, що я вже знайшла собі кавалера, повернувся в море. Та все ж передав звістку нею, аби поставити крапку.

Тритон вирішив, що треба негайно прояснити все. Хай і з запізненням, він хотів хоч щось виправити, аби їм обом стало легше.

— Я не посилав нікого, — запевнив він. — Це божевілля… Яким же я був дурнем! Пробач мені, Мі… Пробач мені, Гаявато. І ти, дочко, пробач. Дозвольте мені побути з вами. У мене лише три дні… Зрештою, за законом, вона — моє дитя і все ж має право на вибір.

Гаявата здригнулася, а Сорча зацікавилася.

— Який вибір? — запитала дівчина.

— Обрати, де ти хочеш жити. На суші чи в морі, — відповів він. — Ти можеш жити як русалка. У тебе в морі є рідня.

Гаявата заплющила очі. «А на що сподівалося твоє дурне серце?» — звучало в неї в голові глузливе питання.

— Якщо море забере її… — прошипіла вона.

— Воно не забирає силоміць, — перебив Нерей. — Воно кличе.

— Іноді цього достатньо, — сказала шаманка. — Я знаю. За це я його й ненавиджу. Але змушена жити біля нього до скону. Доля уміє жартувати.

У вогні тріснуло поліно, жовто-гарячі язики лизнули ніч, а над берегом прокотився глухий подих хвилі, ніби море зробило крок ближче.