МЕШКАНЦІ МОРСЬКИХ ГЛИБИН: Тритон Нерей

     Нерей сидів у своєму саду, з найрізноманітніших коралів і водоростей, який сам насадив по поверненні в море. Лише тут тиша глибин давала йому спокій. Ні дружина, ні слуги сюди не мали права поткнути носа.

   Перед ним, спертий на камінь, стояв запаяний у скло портрет. На ньому — жінка з волоссям чорним, як найглибша западина, і очима такими ж темними, глибокими, мов найнижчі провалля океану.

   Не так давно він побачив її привид у товщі води. Вона виникла зненацька, мов полиск, і розчинилася так само легко, як сонячне ряботиння. В тому баченні її тіло судомилося від болю перетворення, яке чомусь не відбувалося до кінця. Лусочки наростали і відпадали, лишаючи зранену шкіру. Нерей гукав її, рвався вперед, простягав руки — хотів допомогти, притиснути, забрати біль. Та вона розчинялася у воді, зникала.

    Відтоді він часто думав про поверхню. Скільки часу там минуло? Яка вона тепер? Чи є в неї діти — темноволосі, з її очима? При думці, що поряд із нею інший, Нерей відчував нестерпну, пекучу тугу. Жаль за тим, що втратив, і чого не повернеш.

    Залишившись під водою, він не міг не послухатися волі матріархині, не міг відмовитися від шлюбу. І хоча йому обрали достойну пару, з найкращої родини, — з дружиною він щасливим не був. Вони жили правильно, як належить; у них народився син… І цього мало б бути достатньо. Але достатньо не стало. Холодна краса срібнокосої русалки не зачіпала його серця. Годі від неї було чекати і хоч якогось тепла.  

Якби ж кохана не зрадила його тоді… Вони були б щасливі. 

    В такі миті Нерей жалкував, що його народ позбавлений здатності плакати. На суші вважають, що сльози — це дар богів, який полегшує страждання. Він пам’ятав, як плакала кохана, коли він благав покинути сушу і жити з ним в морі. Пам’ятав солоні доріжки на ніжних щоках — наче море жило в ній, і їй того моря було достатньо.

    А зараз вона належить тому іншому, кого обрала... Забувши, що клялася любити до віку лиш одного Нерея. Лиш його одного... Вона вкрала його серце, причарувала, прив’язала. І відкинула.

    Він не зізнавався навіть собі, але десь у глибині серця часом ворушилися сумніви: а раптом правда інша? Раптом він чогось не знає? Та впертий тритон заспокоював себе: минуле не повернеш. Пройшло багато часу.

    Нерей знову подивився на портрет. Сад тихо дихав, течії колихали листя водоростей, в коралах метушилися дрібні яскраві рибки. Минуле не повернеш — повторював тритон, знімаючи з корала морську зірку, доки вона не встигла його попсувати.

     За цими думками тритон Нерей не помітив, як до нього наблизилася сестра — Проціва. Вона пливла тихо, майже не ворушачи води, та коли погляд її впав на портрет, впізнавання вдарило миттєво, мов струм величезного ската. Від раптового здивування Проціва так змахнула хвостом, що вода навколо здригнулася. Нерей відчув і озирнувся.

Русалка була бліда, очі широко розкриті, а її погляд прикипів до зображення.

— Проціво? — тихо мовив він.

Сестра мов скам'яніла. Не відводила очей від портрета.

— Це… вона, — нарешті прошепотіла Проціва. — Та жінка. Я впізнаю її.

Серце Нерея стиснулося, мов у лещатах.

— Ти її знаєш? — голос зрадницьки здригнувся.

Проціва перевела на нього погляд, повільно, обережно, наче в маренні.

— Я бачила її, — сказала русалка. — І не так давно. Це шаманка Гаявата, з кінської ферми.

Він завмер. Тепер для тритона не існувало нічого, окрім слів сестри.

— Розкажи, — попросив Нерей. — Розкажи мені все.

І Проціва розповіла.

Тритон слухав мовчки. Кожне слово лягало важким каменем на дно його серця. В його голові майнула думка, що морська вода — це наплакані кимось сльози.

Коли Проціва замовкла, між ними повисла тиша.

— Вона жива, — нарешті сказав він. — Моя Мілена, хай і під іншим ім’ям. І вона всі ці роки була самотня.

Проціва повільно кивнула.

— Так.

Нерей знову подивився на портрет у склі. На жінку, яку вважав втраченою назавжди. На жінку, яку вважав підлою зрадницею, але продовжував кохати. Біль нікуди не зник — але вперше за довгий час у стінах його власної в’язниці з’явилася тріщина. А крізь неї просочувалося сонячне світло надії.