Перші кроки до примирення

 — Сорчо… ти маєш знати правду. Я не залишила тебе. Я не могла прийти.

Очі доньки палали гнівом і болем, але вона мовчала, чекаючи пояснень.

— Того дня я горіла і вже прощалася з життям. Моя мати, Альба, вирвала мене з полум’я. Але разом із порятунком вона передала мені своє прокляття. — Голос Гаявати зривався, та вона продовжувала. — Це прокляття тримало її тут усе життя. І тепер тримає мене. Максимум, куди мене пускало, — це кілька поселень неподалік звідси.

Сорча здригнулася, наче від удару.

— Ти хочеш сказати, що всі ці роки… ти була ув’язнена тут? — її голос тремтів.

— Так, — відповіла Гаявата. — Мої магічні сили відібрав вогонь, а того, що залишилося, було замало. Я лише могла молитися і сподіватися, що Ора збереже тебе, що ти виростеш у безпеці. І все ж… — продовжила мати, — я не була зовсім відірвана від тебе. Коли Альба помирала, вона передала мені свій дар — магічні сни. Вони приходили нечасто, але в них я бачила тебе. Я жила цими снами, Сорчо. Вони були єдиним містком між нами.

Гаявата зробила крок ближче, і тепер їх розділяла лише вузька смуга землі.

— Я бачила, як ти смієшся з Орою. Як плачеш. Як ти ростеш, стаєш сильнішою, як твоя магія розквітає. Усі ці роки я любила тебе.

Сорча подивилася матері в очі.

— Ти бачила мене… уві сні? — прошепотіла вона.

— Так. І це було єдине, що рятувало мене від божевілля. А потім я призвичаїлася жити тут сама, де колись жила з матір’ю. Я взяла нове ім’я й почала лікувати людей, які часом приходили з довколишніх сіл та ферм. Тепер я Гаявата. Хай моя магія ослабла, але мазі й настої я готую й далі. Місцеві мене називають шаманкою.

Гаявата простягнула руку, не торкаючись, лише показуючи готовність.

— Пробач мені, доню. Я не змогла бути поруч. Але я завжди була з тобою — у снах, у думках, у кожному своєму подиху.

Сорча стояла мовчки. Її плечі тремтіли, наче вона боролася сама з собою. Нарешті дівчина зробила крок уперед і дозволила матері торкнутися її руки.

— Я не можу отак одразу, — сказала вона тихо. — Але розумію. Та не знаю, наскільки цього розуміння достатньо. Мені потрібен час.

Гаявата стиснула її пальці, і з очей обох потекли сльози.

— Цього наразі цілком достатньо.