Зустріч

      Шаманка Гаявата саме перебирала сушені трави під навісом, коли серце на мить збилося з ритму.

— Прийшла… — прошепотіла вона.

Кілька днів тому їй снився дивний сон. Не з тих, що плутаються і тануть після пробудження, а важкий, вражаючий своєю правдивістю. З тих, що збуваються, поділяючи життя на до і після.

Гаявата знала, що зустріч не буде теплою. Вона давно позбулася схильності піддаватися ілюзіям.

Жінка випросталася, оперлася правицею об дерев’яний стовп і подивилася в бік моря.

Секвоя вже мала бути там. 

— Зустрінь її, — сказала Секвої шаманка, подаючи дівчині відро для збору мідій та крабів. — І приведи сюди.

Секвоя не розпитувала. Лише кивнула і мовчки взяла відро. 

      Тепер Гаявата вийшла з тіні дому й стала біля порогу. Денне світло лягало на її плечі, запліталося в чорне з легкою сивиною волосся, відбивалося в її темних, мов ніч, очах. Шаманка стояла рівно. Але всередині все стискалося.

Вітер доніс голоси. Два дівочі молоді голоси...

Першою з-за пагорба з’явилася Секвоя — рудоволоса, трохи засмагла, з тим самим відром у руці. Вона йшла легко, озираючись, ніби показувала дорогу.

А поруч з нею йшла висока брюнетка у темному плащі, і вела чорного, як крук, коня.

Ось брюнетка подивилася в бік дому…

Гаявата затамувала подих.

Це була вона. Шаманка впізналла одразу. Хоча й минуло понад дванадцять років.

Гаявата не зробила кроку назустріч. Не підняла привітно руку. Лише дивилася, як донька підходить усе ближче — сильна, насторожена, але все ще чимось схожа на ту дівчинку, яку вона пам’ятала.

Секвоя ще мить усміхалася, доки не стрілася очима з нею.

— Учителько, я привела гостю, — сказала, усміхаючись, Секвоя.
Та усмішка швидко збігла з її обличчя. Дівчина зрозуміла, що відбувається щось серйозне.

— Дякую, дитино, — мовила Гаявата, кивнувши їй, але не зводячи погляду з Сорчі.

А Сорчу в цей момент наче придавило крижаною хвилею. Але голос її лишався рівним:

— Давно не бачились, мамо.