Сорча в серці

      Осінній вітер розгойдував важкі штори, і крізь вузьку щілину принц побачив, як темна постать на коні віддаляється від замку.

— Сорча… — прошепотів він. Звук власного голосу здався чужим, порожнім.

Едвард уперся долонями в підвіконня, ніби лише так міг втриматися на ногах.

— Ні… ти не можеш піти так.

Він знав. Ще тоді, коли Сорча різко підвелася з-за столу й поспішила покинути їдальню, він здогадувався, що вона не залишиться в замку. Але не пішов за нею. Клята гордість, розбурхана її відмовою, немов скувала його, змусила лишитися на місці. І тих кілька хвилин сум’яття вистачило, аби Сорча втекла.

Помітивши його вагання, королева одразу скористалася можливістю.

— Дозволиш якійсь… дівчині нехтувати тобою? — холодно мовила вона. — Забудь про цю дикунку. Вона не достойна тебе, сину. Де ти, а де вона.

Він повернувся до матері повільно, з виразом стриманого гніву.

— Не намагайся переконати мене, що я маю забути її лише тому, що комусь так зручніше, — відповів він. — Сорча в моєму серці. І жодні твої слова, жодні правила і статуси цього не змінять.

Королева стиснула губи і поглянула на чоловіка.

— Вілларде, хоч ти йому щось скажи. Може, він батька послухає і зрозуміє, що вона принесе йому лише сором. А міг би бути з чарівною принцесою Ліліорою…

— Сорча стала моїм вибором, — твердо сказав Едвард.

Король взяв дружину за руку, змусив подивитися собі в очі.

— Елеоноро, невже ти не бачиш, що Едвард подорослішав? Він вже не хлопчисько безвусе. І хоч я теж сумніваюся в його виборі… все ж поважаю його.

У королеви раптом жалібно затремтіла нижня губка, і король поспішив її втішити, заховати в міцних і надійних обіймах.

Двері прочинилися, на порозі з’явився Персі.

— Це ж вона поскакала? — запитав Едвард, хоча відповідь була очевидною. Сорчу він упізнає з-поміж тисячі.

— Так, вона поїхала.

— Поїхала? — Едвард пройшов кілька кроків кімнатою й різко зупинився, ніби наштовхнувся на невидиму стіну. — Це втеча. Тому, що я дозволив її образити.

— Едварде, вона не боїться образ, — тихо відповів Персі. — І ти це знаєш.

Принц стиснув кулаки.

— Тоді чого вона боїться?

Персі теататрально здійняв брови, зітхнув.

— Почуттів. Не твоїх — своїх. Нашу відьмочку вже колись зрадили. І вона не дозволить собі вдруге повірити, навіть по вуха закоханому принцу.