Інакше неможна

Сорча різко обернулася на голос.

Персі стояв у проході між стійлами й дивився на неї, як на нерозумне дитя.

— Ти мене налякав, — навмисно грубо буркнула вона, знову повертаючись до коня й смикаючи попругу востаннє. — І ні. Не варто.

— Брешеш, — без докору сказав Персефоній. — І до того ж непереконливо. Було б переконливіше без всієї цієї сльозотечі.

Вона не відповіла. Перевірила сідло, потягнулася до вуздечки, рухи швидкі, чіткі, але руки тремтять. І губи теж. 

— Ти тікаєш, — констатував Персі. — Від вибору.

— Я тікаю від помилки, — різко кинула Сорча. — І від катастрофи, яка з неї може вирости.

— Катастрофи? — Персі ледь всміхнувся. —  Це так ти називаєш закоханого принца? 

Вона завмерла, стиснувши повід.

— Саме тому я й їду, — тихо сказала вона. — Бо я знаю, чим такі історії закінчуються. Пробувала. Більше не хочу.

Персі підійшов ближче.

— А якщо цього разу інакше?

Сорча гірко всміхнулася. Вона більше не бажала нікого втрачати.  

— «Інакше», — повторила вона, скривившись. — У мене, Персі, лише свобода. І я не віддам її навіть за… — вона обірвала фразу.

— Навіть за нього? — тихо докінчив він.

Вона кивнула. Один раз. Рішуче.

— Особливо за нього. Подібна слабкість — неприпустима розкіш.

     У конюшні запала тиша, порушувана лише мирним хрумкотом пережовуваного сіна і тихим пирханням. Десь з боку замку дзенькнули двері, пролунали далекі голоси.

— Він тебе кохає, — сказав Персі. — Ти це розумієш?

— Так, — відповіла Сорча, закидаючи ногу в стремено. — Саме тому я маю поїхати подалі звідси. Наше спілкування... надто затяглося.

      Вона сіла в сідло, випрямилася. На мить її обличчя стало зовсім спокійним — таким, яке належить мати перед довгими мандрами. 

— Передай йому… — почала вона... і замовкла. — Ні. Нічого не передавай.

Персі кивнув.

— Тоді скажу правду, — мовив він. — Що ти злякалася, бо зрозуміла, що кохаєш його.

Сорча поправила повід. Невесело усміхнувшись, вона притисла литки до теплих боків і кінь слухняно рушив.

— Розумний ти, — кинула вона через плече. — Занадто. А ще ж зовсім недавно з яйця виліз.

Спершу кінь пішов спокійним кроком, потім швидше. Ворота конюшні ковзнули вбік, осінній вітер налетів і вдарив її в обличчя. Ніби намагався за щось дати ляпаса... або привести до тями. 

Сорча більше не озирнулася. Не мала на те сил.

А десь у замку принц Едвард раптом здригнувся, відчуваючи, що його покинула прекрасна двічікрадійка: перший раз вона викрала принца, а другий  — його серце.