Ліліора

     У їдальні королева сиділа, як завжди, бездоганно рівно, тримаючи малесеньку, чарівнесеньку, позолочененьку чашечку. Сорча помітила, що мізинчика, попри всі чутки і міфи щодо цього нюансу етикету, Елеонора не відстовбурчувала, а вираз обличчя гонорова жінка мала такий, ніби ладна ту позолочену чашечку перемолоти зубами, мов хрусткого горішка.

    Король, навпаки, виглядав розслабленим і навіть добродушним — він їм щиро посміхнувся і взявся уважно вивчати тарілку з шинкою.

— Доброго всім ранку, — мовив Едвард, — перепрошуємо за запізнення.

Королева підняла погляд. Її усмішка нагадувала криво промальовану декорацію.

— Та нічого, — мовила вона. — Лісові звичаї, певно, не передбачають часу для трапез?

— Навпаки, — спокійно відповіла Сорча. — Ми дуже цінуємо хорошу їжу… в хорошій компанії.

Король глухо хмикнув, прикриваючи усмішку серветкою.

— Годі цих пісних церемоній, — сказав весело він. — Швидше сідайте. А то печеня охолоне. Ви запізнилися лиш на мить.

І тут король... підморгнув синові. Едвард, який і так дивувався шаленим перемінам у поведінці батька, взагалі втратив дар мови й витріщався на короля, мов баран на нові ворота. Останній раз він його таким бачив років п’ятнадцять тому. А батько того подиву не помічав — активно насипав собі паруючу печеню.

Персі сів за стіл і з цікавістю роззирнувся.

— Гарна зала, — зауважив він. — Акустика відмінна. Якщо горланити пісень, нас буде чути навіть у підземеллях.

— Яка… дотепна думка, — сухо зауважила королева.
— Так, я вмію сипати дотепами, — чемно погодився Персі, беручи голими руками пиріжок з вишуканої тарелі.

Елеонора, красномовно повертівши в руках спеціальну виделочку, повернулася до короля і вже відкрила рот…

— Ох, я встигла? — пролунав чарівний, добре поставлений голос.

Принцеса Ліліора увійшла в ореолі солодких пахощів і блиску. Її довге, трішки призібране ззаду, світле волосся спадало м’якими хвилями до тонкої талії, зелений погляд сяяв упевненістю, а повні губи віртуозно зображали легку усмішку.

— Ліліоро, люба, — засяяла королева, — ти саме вчасно. Ми тобі завжди раді.

— Незручно втручатися в родинний сніданок, — відповіла принцеса, ковзнувши поглядом по столу й затримавшись на Едвардові. — Але я не могла не привітати вас з поверненням принца. Я так хвилювалася за нього.

Персі нахилився до Сорчі й пошепки мовив:

— Небезпечна жінка. У неї вбивчий погляд.

— Тихо, — шепнула вона.

Ліліора сіла поруч із Едвардом, легенько торкнувшись його рукава.

— Я так тішуся, що ти повернувся, — сказала вона м’яко. — Ти ж знаєш, я завжди рада підтримати… у всьому.

Едвард відчув, як уявні лещата стискають горло, і зробив ковток компоту, щоб не відповісти щось нечемне.

Король уважно подивився на гостей і, наче між іншим, промовив:

— Мені подобається ця компанія. Так… жваво. Давненько у нас не було доброго родинного сніданку.

Королева стиснула губи.

— Жваво, — холодно сказала вона. — І людно. Звісно ж, тебе, Ліліоро, ми вважаєм вже майже членом родини.

Едвард зціпив зуби. На пам’ять йому прийшли недавні слова Персефонія про потребу сепарації.

Сам же мудрець, не зважаючи на напругу, весело взяв черговий пиріжок і додав:

— Жвавий і дуже поживний сніданок. Думаю, цей день буде цікавим.

Королева поставила чашечку на блюдечко з таким акуратним, але виразним дзенькотом, що в їдальні на мить запала тиша.

— Безперечно. Особливо коли за королівським столом з’являються… несподівані гості. — промовила  вона повільно.

Її погляд ледь ковзнув по Персі і зупинився на Сорчі, яка старанно робила байдужий вигляд. Насправді ж дівчину вразила краса Ліліори. Вона була бездоганною! А хто така Сорча? Вибір очевидний. Едварду потрібна справжня принцеса. Для себе ж вона вирішила, що зразу після сніданку покине це трикляте місце. Лиш треба дотерпіти і… не розплакатися, як сопливе дівча.

— Але ж ми, звісно, завжди раді гостям, — додала Елеонора. — Якщо вони знають своє місце.

Король зітхнув, але цього разу промовчав — продовжив різати соковитий шматок м’яса.

— Мамо, — рівно і твердо мовив Едвард, — не розмовляй з моїми друзями в такому тоні.

— Еді… — здивувалася королева. — Едварде… Твій вибір… — вже значно тихше промовила вона, але спохватилась і зовсім замовкла.

Ліліора ледь нахилилася вперед, її зелені очі на мить недобре блиснули.

— Вибір, — повторила вона задумливо. — Це таке цікаве слово. То що ж обирає принц Едвард?

Сорча бачила, як неквапно Едвард встає з-за столу... дивиться на Ліліору... Але ні… Біля неї він не спиняється, а обходить стіл і… наближається до Сорчі.

— Не що, а кого? — виправив її принц, — Я обираю найкращу жінку в світі, — сказав він спокійно, дивлячись у темні очі коханої, — Сорча, я обираю тебе і дуже сподіваюся, що я тобі не байдужий.

Дівчина не встигла подумати. Вона забула, як дихати… А він підхопив і притис до себе. На очах у всіх цілуючи її... відьму з лісу.

Персі усміхнувся, сам собі кивнув і абсолютно спокійно продовжив жувати вельми смачний пиріжок з сиром і родзинками.

Ліліора схопилася з місця, червона від люті.

— То заради цієї вистави ви мене покликали на ваш «родинний сніданок»? — холодно запитала вона королеву, піднімаючись з місця. — Що ж, дякую, — спокійно сказала вона, поправляючи складки сукні. — Я справді дуже сита. Прощавайте.

Так швидко вона ще ніколи не полишала жодної кімнати. Її швидкість була на межі з неподобством.

Король раптом розсміявся — глибоко й несподівано. Шипіння королеви його не спиняло.

— Оце так сніданок, — задоволено хихотів монарх. — Нарешті не нудно. А ти, синку, таки маєш характер. Славно. Славно.