Русалка повертається в море

       Проціва насупилася, навіть уві сні зберігаючи впертість. Потім розплющила одне око, ніби перевіряючи, чи сестра справді тут.

— Слово… — буркнула вона тихо. — Слово важливе.

— Знаю, — так само тихо відповіла Секвоя. — Я не прошу його ламати.

Русалка знову заплющила очі й за мить заснула по-справжньому, рівно й глибоко. Секвоя ще трохи посиділа поруч, слухаючи її дихання, а тоді вийшла надвір.

     Осінній день хилився до вечора. Повітря було прозоре й холоднувате, секвої тихо шуміли, ніби перешіптувалися між собою. Гаявата стояла біля вогнища й перетирала в ступці сухе листя.

— Заснула? — не озираючись, спитала вона.

— Так, — відповіла Секвоя, усміхнувшись думці про те, що вичворила сестричка. — Вогняна вода виявилася надто сильною для юної пані з морських глибин.

— Для людей теж, якщо не знати міри, — хмикнула шаманка. — А що ж ти?

Секвоя на мить замислилася.

— Думаю… — повільно мовила вона, — що кожен має право обирати власний шлях.

Гаявата кивнула, наче чекала саме такої відповіді.

— Завтра буде важкий день для вас обох, — сказала вона. 

— Так, — просто відповіла Секвоя.

      Наступного ранку Проціва прокинулася з дивним відчуттям. В голові наче щось смикало, чи гупало, а в роті був неприємний смак. Вона обережно сіла, потім встала, тримаючись за стіну.

— Воно… не відпливає, — здивовано прошепотіла вона, зробивши кілька невпевнених кроків. — Сьогодні земля не рухається.

— У цьому підступність неправильного використання вогняної води, — усміхнулася Секвоя, подаючи їй миску з теплою юшкою. — Вона змушує втрачати рівновагу і здоровий глузд.

Проціва скривилася, але взяла миску і слухняно взялася сьорбати юшку. Поснідавши, вона вийшла надвір і довго стояла, вдивляючись у далеку смугу моря між деревами.

— Воно кличе, — тихо сказала вона. — Завжди кличе. 

— Так, — погодилася Секвоя. — Але не тягне силоміць. Здається, воно добре розуміє, що таке воля і право вибору.

— Ти казала, що не вмовлятимеш мене лишитися, — буркнула Проціва.

— Я й не вмовляю, просто пропоную погостювати ще трішки, адже русалкам дозволено перебувати на суші майже рік. А ти обрала всього три дні — мінімальний термін, — сумно сказала Секвоя.

Юна Проціва, імпульсивна і нетерпляча, хоч теж відчувала сум від близького розставання з рідною сестрицею, та не виказувала нічого, крім упертості і легкого роздратування:

— Бач, я так домовлялася з бабусею. Не хочу порушувати слово. І на заході сонця повернуся в море, аби знову стати русалкою.

Секвоя підійшла ближче, стала поруч, так само дивлячись на смугу води між стовбурами секвой. Море дихало рівно, плавно, поблискувало на осінньому сонці, мов потемніле срібло.

— Я знаю, — тихо сказала вона. — І поважаю твоє слово. Хоча й хотіла б аби ти лишилася довше, щоб поїхала зі мною у місто, щоб побачила більше.

Проціва зиркнула на сестру спідлоба, ніби перевіряючи, чи немає в тих словах прихованого вмовляння. Але Секвоя лише всміхнулася — спокійно, без суму напоказ.

— Тоді покажи мені ще дещо, — нарешті мовила юна русалка. — Хочу ще пороздивлятися ваш суходіл.

Секвоя кивнула.

Вони пішли стежкою вглиб пралісу. Проціва весь час торкалася шорсткої кори дерев, гладенького листя, пухнастого моху, ніби смакувала їх на дотик. Вона дивувалася, що земля пахне не однаково, що суходільне життя звучить всюди по-різному. Її зацікавив мурашник. І Секвої довелося розповідати про життя його мешканців. Потім вона роповідала про білок, про комарів... Потім пояснювала сестрі, чому не варто робити букети з "красивої зелені" пелехатої кропиви.

— Вона жалиться? — дивувалася Проціва, — Як бджола? Чи як медуза?...

      Помандрувавши лісом і назбиравши по чарівному букету диких квітів, дівчата повернулися на ферму. Біла в яблука кобилиця, побачивши Секвою, пирхнула і переступила з ноги на ногу. Проціва завмерла, широко розплющивши очі.

— Який він гарний… і дивиться так, зкоса, — прошепотіла русалка.

— Це вона, — виправила сестру Секвоя. — Моя мила Рианон.

Проціва обережно простягнула руку. Рианон схилила голову й тихо фиркнула їй у долоню. Русалка засміялася — дзвінко, по-дитячому.

— Він теплий… — сказала вона з подивом. — Її ніс, такий теплий і м'який, і трохи вологий. В морі нема істот з такими чудовими носами… А ходімо до курей! Хочу оту рябунку погладити.

       Сонце поволі хилилося до обрію, і повітря наповнювалося бурштиновим світлом. Гаявата теж пішла з ними до моря. Проціва її особисто попросила про це.

Русалка зупинилася біля води. Вона вже не метушилася, не жартувала — стояла рівно, зібрано, як личить тій, що готується до важливого кроку. Та спершу, вона міцно, з вдячністю і теплом, обійняла Гаявату.  Потім Секвою. Тільки тоді й підійшла до води.

— Сестронько, — сказала вона раптом, не обертаючись. — Чи ж ти не шкодуєш?

Секвоя вдивлялася в лінію, де море омивало небокрай.

— Інколи сумую, — чесно відповіла вона. — Але не шкодую. Бо я обрала. І живу з цим вибором.

Проціва кивнула.

— Тоді й я зроблю свій.

Вона ступила у воду. Хвиля торкнулася щиколоток… і тіло здригнулося від знайомого поклику й болю перетворення. Проціва озирнулася:

— Я іноді припливатиму. І хоч на сушу вже не ступлю, ми зможемо бачитися, — зі сльозами сказала вона й швидко, ніби боялася передумати, кинулася в море.

За мить по темній воді ударив червоно-білий хвіст русалки, здіймаючи блискучі бризки. Секвоя ще довго стояла, слухаючи хвилі. Гаявата мовчки підійшла й поклала руку їй на плече.

— Вона зробила свій вибір, — сказала шаманка. — Але тепер знає, що світ більший, ніж їй казали.

Секвоя кивнула.

Сонце швидко ховалося за обрій, вечір остаточно вступав у свої права. Море дихало рівно, майже не шуміло. Суходіл теж мовчав. Лиш небо проявляло активність — запалювало зорі, підіймало обважнілий повінню місяць.