Людина

       Метаморф, похитуючись, спустився з пагорба. Після від’єднання від грибниці, без присутності колективної свідомості, усі відчуття стали гострішими, а світ сприймався зовсім інакше.

Сорча стояла біля вогнища, перебираючи щось у своїй сумці. Принц Шугард підкладав дрова у полум’я.

Помітивши Персефонія, відьма підвела голову.

— Ну? — запитала вона майже лагідно. — Готовий?

Метаморф кивнув.

— Трохи дивне відчуття, — нарешті промовив він і провів долонею по грудях, ніби намагаючись знайти, де саме тепер має оселитися його «я».

Едвард пирхнув, але вже не так сердито, як раніше.

Дівчина усміхнулася куточками губ.

— Ти ще маєш навчити нас, що робити і що казати.

— Добре. Навчу, — відповів метаморф, формуючи людиноподібну оболонку. — Але мені простіше перелити вам слова. Якщо, звісно, дасте дозвіл.

Едвард знову пирхнув, та цього разу більше зі звички, ніж зі злості. Сорча суворо глянула на нього.

— Поясни спершу, — сказала вона, — як це відбуватиметься.

— Ви дасте згоду, і я, торкнувшись вашої пам’яті, поділюся необхідним знанням.

— Як нам знати, що ти раптом не станеш подобою Морлока? — запитав принц.

Персефоній затримав погляд на вогні й повільно відповів:

— Маг, коли проводив обряд, зробив його неправильно. Він намагався схитрувати й залишити того метаморфа прив’язаним до своєї волі. Він умисно не провів розділення — саме це й з’єднало їх в одне, але за принципом метаморфної грибниці вони залишалися в різних тілах. В обряді не було материнської складової, щоб утворилося окреме ціле. Тож, тіло мага було майже безсмертним, а той метаморф змушений був підселятися в людські тіла, використовуючи їх як носіїв. Маг і метаморф мали спільну свідомість на людському рівні. Залишений без постійного тіла він став темником — подобою тіні. Ця недосконалість виснажувала безтілесного метаморфа. Якби він загинув — загинув би й маг. Тому Морлок оберігав свою половинку, підселяючи його в живих людей і дозволяючи поглинати їхню життєву енергію та свідомість. Поки сил для примусового підселення бракувало, він заманював людей, обіцяючи силу й вигоду, прив’язуючи через кров. Частина їхньої життєвої енергії ставала доступною і для мага Морлока. Фактично Морлок перетворився на агресивну протогрибницю, що могла згодом охопити все королівство. Через недосконалість перетворення метаморф-темник потребував періодичного «розширення», бо частина його протиприродної сутності самопоглиналася, чи саморуйнувалася.

      Сорча та Едвард переглянулися. Тепер їм було зрозуміло, що саме пішло не так. Тож усі троє стали в коло, взявшись за руки. Персефоній почав видавати низькі, вібруючі звуки, які ніби вводили у транс. Певної миті і Сорча, і Едвард відчули — він передає їм повідомлення. Обоє дали згоду.

     Після кількох хвилин перебування в тому дивному стані вони отямилися. Тіло метаморфа затремтіло й почало світитися. На його животі відкрилася ділянка, наче позбавленя шкіри.

    Сорча, яка тепер чітко знала що і як робити, дістала ножа, надрізала палець і випустила кілька чималих краплин крові на світлу, "оголену" поверхню. Те саме зробив і Едвард. Було видно, як їхня кров змішувалася, реагуючи на пульсацію світла. Тіло метаморфа втягнуло кінцівки і голову, округлилося, набуваючи форми яйця. Обоє названих батьків відчули, що час настав.

Сорча піднесла руку:

— Дарую тобі материнське благословення. Хай кров моя стане частиною твого людського тіла, хай проросте істинний корінь твого життя, хай сила землі захистить тебе від мороку і збереже світло в серці твоєму.

Едвард ступив уперед:

— Дарую тобі батьківське благословення. Хай кров моя стане частиною твого людського тіла, хай проросте істинний корінь твого життя, хай сила землі наповнить тебе, а сила світла душі стане щитом твоєї волі.

І тоді вони разом промовили: 

— Сотворенно, благословенно, утвердженно і проявленно в людському тілі. 

Після їхніх слів яйце ущільнилося, світіння всередині згасло. Почувся голос Персефонія:

— Приймаю з вдячністю дар життя і тіло з плоті й крові. Прагну проявлення, самоусвідомлення. Утверджую людське тіло. Відокремлюю свою волю від батьківської і своє тіло від батьківських. Підношу власне Я в центрі своєї суті. Розкручую веретено творення і отілення. Від нині я є Я.

І метаморф замовк. Лишилося буро-багряне яйце. 

        Минуло кілька годин перш ніж відбулися помітні зміни. Шкаралупа яйця тріснула на кілька частин. Едвард заглянув у середину. Там було дитя.