Кров з очей

      Сорча, надійно загорнена в покривало, дрімала. Метаморф тим часом виліз на пагорб, роззирнувся, поспостерігав, як Едвард гуляє по пояс у воді, глянув у бік заходу і, чимось зацікавившись, зник за пагорбом. Виявилося, що його привабили гранітні брили, що висунули свої вилизані вітрами боки, мов величезні рибини. Між ними росли сланкі кущики, вкриті червоними водянистими ягодами. Такі він уже раніше куштував. Вони не були отруйні, і хоча досить кислі, теж годилися.

     Збираючи ягоди, він помітив цікаву колючкувату, плескату, шкірясту істоту, що кольором майже зливалася з каменем. Виявилося, що між камінням заховалося їх чимало. На запах і вигляд вони були досить їстівні, і метаморф проковтнув одну. Істота була досить поживна. Тому метаморф назбирав ще кілька.

     Вони так поспішали рятувати Сорчу, що й не подумалм взяти з собою бодай якоїсь їжі. А Сорчі треба підживитися. Тому метаморф вирішив, що ті істоти можуть знадобитися. 

      Повертаючись до їх імпровізованого табору, Персефоній випадково, на коротку мить, відростив довгтй шкірястий хвіст, але навіть не помітив. Надто вже радів, що вполював їжу.

      Едвард повернувся мокрий, мов хлющ, але зі здобиччю. Він побачив, що Сорча спить. Персефоній сидів біля вогнища і на щось витріщався. Едвард тихо гукнув його, так, аби не розбудити Сорчу, але метаморф не почув. Тоді принц підійшов і торкнувся до його плеча, намагаючись привернути увагу. Метаморф підскочив і… чвиркнув на Едварда струменями крові з очей.

— Еее... Ти що?! — заволав нажаханий Едвард і різко змінив колір обличчя.

    Сорча миттю прокинулася. Перед нею постала дивна картина: метаморф стоїть здивований і розгублений, з двома потічками крові з очей, а Едвард, зігнувшись у три погибелі, несамовито блює.

— Що ви натворили? — запитала відьма, швидко звівшись на ноги.

Едвард був настільки зайнятий, що не звертав на неї увагу, і замість відповіді видавав огидні звуки. А от метаморф чемненько відповів:

— Це всього лише непередбачуваний ефект невеличкої метаморфози. Я сам не знав, що так буде. Він підкрався, а далі відбулося це.

І для демонстрації Персефоній повторив трюк з кривавими струменями. Сорча чомусь не злякалася.

— Ти часом не встановлював контакт з якоюсь твариною?

— Не встановлював. Просто скуштував одну отаку істоту, — сказав він, протягнувши відьмі звичайнісіньку рогату ящірку, відому своєю здатністю відлякувати хижаків кров'ю з-під очей. Сорча добре знала, що ця невеличка істота може випускати струмені крові на відстань до декількох метрів, і її запах може викликати нудоту.

Едвард кинувся до потічка, що біг від джерела, і став панічно полоскати рота та вмиватися. Дочекавшись, поки хвиля нудоти відступить, підняв голову:

— Ти… ти… це спеціально зробив?! — прохрипів він, витираючи рот тильною стороною руки.

— Якби спеціально, то придумав би щось веселіше, — огризнувся до принца метаморф і ображено пояснив: — Я ж від несподіванки! І сам не знав, що так вийде.

Сорча вперла руки в боки, зиркнула то на одного, то на іншого.

— А я думала, ви тут мирно рибу смажите. Чи ще щось корисне робите. А ви, виходить, кров’ю стріляєте і блюєте. Такі собі розваги, знаєте!

— Він… він очима в мене стрельнув! — обурився Едвард. — Це взагалі нормально?!

— Для нього — цілком, — сухо кинула Сорча і почала розглядати ту бідну рогату ящірку, яку Персефоній вручив їй як доказ своєї невинуватості.

Ящірка тим часом зробила свій фірмовий номер: глянула на Персефонія — і цвірк!
Струмінь крові поцілив йому просто в шию.

— О! — радісно вигукнув метаморф. — Зараз принц знов побіжить блювати!

Едвард від одного лише запаху знов почав зеленіти.

— О боги… Прошу… приберіть її кудись… Це якісь демонічні поріддя!

— Нічого вони не демонічні, — спокійно сказала Сорча. — Дуже навіть корисні істоти. Їх сечею, щоб ти знав, можна…

Едвард закрив обличчя руками:

— Тепер ще й сечею цвіркатиме?! Заберіть її геть! 

Сорча відійшла вбік і випустила ящірку на волю. Та сиділа в траві і не збиралася нікуди бігти. Тоді Сорча махнула на неї:

— Киш-киш! 

Ящірка висунула язик, облизала собі очі і побігла в траву. Ну як побігла? Повільно, але впевнено рушила геть.

— О, чудово! — простогнав принц, борячись з нудотою.

Сорча зітхнула, підійшла до Едварда і легенько стукнула його по спині.

— Все, досить драматизму. Ти живий, нічого не відвалилося, ми вже бачили гірше.

— Цих теж випустити? — запитав метаморф, показуючи вайлуватих ящірок. — Ще дві є!

Сорча підняла брову:

— Ти що, на всіх взяв?

— Сам вже одну з’їв, ще одну для шановного принца, — він кивнув у бік постраждалого від кровочвиркання, — а для тебе дві. Ти особливо потребуєш поживи.

Сорча була розчулена його увагою. Метаморф за час їхнього знайомства зазнав помітних змін. І найцікавіше — ці особливі зміни були не фізичні. Він проявляв емоції, він піклувався про неї...

Едвард подивився вгору, ніби благав небеса про милосердя.

— Відпусти їх. Вони не придатні для їжі, — врешті сказала Сорча.

Персефоній ображено фиркнув. Піймав випущену Сорчею щасливицю і вже всіх трьох поніс туди, де їх взяв.

Залишившись удвох, принц і відьма якусь мить дивилися одне на одного. А потім Сорча запитала:

— Чого ти такий мокрий і в рясці? Купався?

— Ні. Добував нам їжу, — насупився Едвард. — І таки добув. Звісно, це не чудо-поживні ящірки, але теж неабищо.

Після цих слів він почав озиратися навкруги.

— Що таке? — запитала відьма, яку душив сміх. Вона ледве стримувалася.

— Коли я почав блювати, то кудись кинув здобич, — пояснив він, продовжуючи пошуки. — Ось! Дивись.

Він підніс Сорчі чималого, відгодованого на осінь крижня.

Сорча знала, що ніхто, крім неї, не зможе випатрати птицю, а тому взяла ножа і відійшла вбік від їхнього імпровізованого табору. Вже звідти гукнула до Едварда: