Ось і нормальна форма

Сорча повільно розплющила очі. Вона не рухалася, але здавалося, що її думки пливли кудись разом із тією золотою півкулею — величезним метаморфом, що схилився над нею. Він сприймав її пам’ять, її страхи й надії, її бажання. Аналізував цю інформацію й ділився нею з іншими метаморфами.

— Я заплачу, — прошепотіла вона вголос, хоча відповідала і в думках. — Але зараз королівство потребує вас.

— Ти ж маєш сили, щоб перемогти Морлока самостійно. Ти знаєш це, — стверджував метаморф.

— Маю… але зараз мої сили обмежені прокляттям. Яке я сама не можу зняти.

— Ти помиляєшся. Це не прокляття, — сказав метаморф. — Я піду з вами й допоможу. Але, як вже казав, візьму плату. З кожного з вас.

Метаморф запульсував сильніше й почав змінюватися. Він роздувся, став схожим на прозорий камінь, із якого висунулися чотири ноги. Потім з’явилася голова. Контури текли й хвилювалися, довші та коротші кінцівки народжувалися і зникали. Зрештою він набув стабільнішої форми — форми коня.

Ось кінь фиркнув, вишкірив гострі зуби. У той самий момент у нього випадково з’явилася зайва пара очей, а одна ніздря злиплася і зникла.

— Ого… який коник, — видихнув Едвард і подумав, що якби тут був хтось хоч трохи нервовіший, то вже б обмочився. Можливо, навіть кілька разів.

Сорча всміхнулася втомлено й сказала принцу:

— Щойно вийдемо з долини, він стабілізується. Буде виглядати… нормально.

Диво-коник зробив крок уперед... і земля під ним м’яко вгнулася, ніби відчуваючи його вагу. Хоча ніякої ваги могло й не бути. Ця роздута до кінських розмірів істота знову здригнулася... і одна з передніх ніг на мить стала напівпрозорою.

— Прошу, тільки без цього, — пробурмотів Едвард, відступаючи на крок. — Хай хоч ноги в нього лишаються на місці… раз з очима є... неточності.

Кінь повернув до нього голову, і на його морді на мить з’явився… вираз. Щось між глузливою усмішкою й хижацьким оскалом.

— Це була… усмішка?

— Він так вітається, — спокійно сказала Сорча. — Не хвилюйтесь, він не їсть союзників.

— А от щодо «їсть ворогів», я так розумію, навіть питати не треба?

Метаморф-кінь знову фиркнув, цього разу голосніше, так, що срібний мох навколо здригнувся маленькими світляними цяточками. Королева Елеонора досі мовчала, але її погляд ясно показував: їй ця ситуація подобається ще менше, ніж принцу.

— Нам треба поспішати, — сказала Сорча. Вона підвелася, рукою пригладила накидку і подивилася на створіння. — Час у нас обмежений. Темрява поширюється, мов епідемія.

— Є питання. Як ми його поведемо? У вас є вуздечка для… такого? — поцікавилася Елеонора, яка мріяла якнайшвидше звідси піти.

— Йому не потрібна вуздечка, — відповіла Сорча. — Він знає шлях краще за нас.

Метаморф-кінь нахилив голову й торкнувся її плеча. На мить від дотику по її руці пробігла золота хвиля. 

— Він закріпив зв’язок, — пояснила вона. — Тепер він бачить те, що бачу я.

— Прекрасно… — протягнув Едвард. — Сподіваюся, в мою голову він лізти не буде?

Метаморф повернув до нього морду, і зайва пара очей раптово з’явилася знову — якраз отак, між вухами.

— Гаразд, не треба відповідати! — здався принц.

Сорча ледь усміхнулась і кивнула істоті:

— Ходімо.

Вони рушили з долини. Мох під ногами мерехтів, ніби проводжаючи поглядами сотень невидимих очей.

І тільки коли туман метаморфів залишився позаду, кінь-істота почала повністю стабілізуватися. Контури стали чіткими, лишилася лише одна пара очей, а тіло набуло щільності і справжньої ваги. Він виглядав майже нормально. Майже.

— Я ж казала, — мовила Сорча, — Ось і нормальна форма.

Едвард з недовірою глянув на створіння.

— Принаймні, так значно краще.

Метаморф-кінь пирхнув і легенько стуснув Едварда в плече. Принц ледь не впав.

— Ей! — буркнув він. — Це вже майже напад.

— Він відчуває і наші страхи, — сказала Сорча, — і вважає, що їх треба пропрацьовувати.

— Серйозно? — Едвард округлив очі. — То йому ще й психологія відома?

Королева виявила бажання говорити:

— Годі балакати. Забираймо наших коней і вперед.

Сорча зітхнула і, поклавши руку на теплий бік метаморфа, промовила:

— Зараз, тільки зніму з них захист.

Забравши коней, вони рушили вперед. Туди, де на них чекала нова битва.

________________________________

❤️ Подобається історія?
Підтримайте її просто зараз:
👉 поставте лайк
👉 напишіть коментар
👉 додайте до бібліотеки
👉 підпишіться, щоб отримувати сповіщення про оновлення.
Для вас це зовсім нескладно, а для автора це має величезне значення ❤️