Королева шокована

     Коли вони вийшли на галявину, ніч уже оповила все довкола. Попереду виднівся вогник, він блимав з порогу відьминого сховку. Хтось залишив лампу біля входу. Сорча відчинила двері. Всередині звично пахло полином, воском і сухими травами. Але домішувався запах, що лишився після нещодавньої сутички з чорним магом.

Королева сиділа на ліжку, загорнута в темний плащ. Виглядала виснажено, але коли побачила, як вони зайшли, — відразу випросталася. Її погляд спочатку впав на Сорчу — розтріпане волосся, волога сукня, недоладньо зашнурована. Потім на Едварда, з оголеним торсом, з сорочкою в руках.

— Що... це… означає? — голос королеви задрижав від обурення. — Ви… у такому вигляді?

Вона глянула на Сорчу так, ніби хотіла спалити її очима, знищити одним поглядом.

Едвард спробував щось сказати, але Сорча випередила його.

— Не хвилюйтеся, я не зазіхала на цноту вашого Цукорика. Хлопчик залишився невинним. — з холодною насмішкою мовила вона, проходячи повз і кидаючи куртку на стілець. — Хоча він у вас такий спокусливий, що наступного разу можу не втриматись. 

— Мамо, ми просто ходили до води. — заспокоїв королеву Елеонору принц.

— До води? — перепитала королева, голосом, у якому вже бриніло щось інше — не лише гнів, а й підозра. — І це призвело до... такого вигляду?

Сорча обернулася. Її очі блиснули — темні, глибокі, з тінню зневаги.

— Вода, Ваша Величносте, мокра. І купатися краще без одягу. А вам, як бачу, це б не завадило, — сказала вона тихо, але так, що в повітрі ніби загримів метал.

Королева знітилася, на мить опустила очі. Її рука мимоволі торкнулася грудей — там, де ще кілька годин тому пекло від чорної жижі, яку вона з себе вивергла. І лише тепер вона згадала.

— Морлок… — прошепотіла пані Елеонора. — Він… був тут.

— Був, — відказала Сорча, запалюючи свічку. Полум’я кидало їй на обличчя теплі відблиски, блистіло в її очах. — І ще повернеться. Але ви, Ваша Величносте, схоже, переживаєте зовсім про інше.

Королева стиснула губи.

— Ти переходиш межі,  відьмо.

— Може, й так, — Сорча всміхнулася кутиками вуст. — Але хтось же має їх переходити.

Едвард стояв мовчки. Йому хотілося втрутитися, та кожне слово тут могло стати іскрою, що підпалить сухий хмиз.  

— Досить, — нарешті мовив він, зробивши крок уперед. Його голос не був гучним, але в ньому відчувалася твердість, що змусила обох жінок обернутися до нього. — Це не час і не місце для сварок.

Королева повільно звела погляд на сина. Її обличчя стало блідим, але в очах тепер світилася не лють, а страх.

Сорча підійшла до столу, де стояли глиняні чаші, трави та обпалена миска зі смолою. Вона нахилилася, взяла дрібку сірого пилу і кинула в полум’я свічки. Полум’я спалахнуло синім.

— Так, — прошепотіла вона. — Його частка досі тут. Частка сутності Морлока. — Вона провела рукою в повітрі, і між її пальцями почала згущуватися темна пелена. — Це не просто слід. Це — пастка.

— Пастка? — Королева підвелася. — Для кого?

Сорча подивилася на неї довго, з якоюсь дивною сумішшю жалю й виклику.

Вона почала шепотіти давні слова, майже нечутно. Повітря задрижало. Тіні на стінах зібралися докупи, витяглися у довготелесі форми. Лампа біля дверей спалахнула, мовби хтось подув на неї зсередини.

— Він залишив у вашій крові частку себе, — мовила Сорча, не відводячи очей від королеви. — Те, що ви вивергли — не просто темрява. Це зв’язок. І зараз він всеще активний.

Королева зробила крок назад. Її пальці знову судомно стиснули плащ на грудях.

— Ти хочеш сказати… що він в мені?

— Саме так, — кивнула Сорча. — А тепер, якщо хочете вижити, — не чиніть опір.

Вона раптом ступила ближче, торкнулася чола королеви. Тої ж миті полум’я в лампі погасло — і оселя потонула в темряві. Усі звуки зникли. Лише тихий, ледь чутний подих, схожий на шепіт:

Едвард відчув, як по спині пробіг холод.

— Сорчо… — прошепотів він. — Це він?

Відьма не відповіла. 

— Ні, — прошепотіла вона. — Це лише щось схоже на відлуння. Але це закляття дозволяє йому стежити за нами очима королеви. Відьма пошаруділа і полум’я спалахнуло знову. Королева в цей момент дихала уривчасто, очі закочувалися. Її тіло тремтіло, а на шиї проступали чорні прожилки.

— Що з нею? — майже панічно запитав принц. — Вона… вмирає?

— Ні. — Сорча вийняла зі своєї сумки срібний ніж і флягу з темною рідиною. — Але якщо не очистити — Морлок виросте в ній, як уміє він це робити… зсередини. Як в твоєму батьку. Вона ж була присутня при вбивстві попередньго короля. І хоч безпосередньої  участі не брала - закляття торкнулося і її.

Едвард злякано зиркнув на неї. — Ти ж не збираєшся…

— Збираюся врятувати її, — холодно відрізала відьма. — Відійди.

Вона намалювала крейдою коло, в його центрі поклала три камені, поставила між ними флягу, відливши з неї трохи води на долівку. На схід поставила свічку, на захід воду,  З фляги з'явився струмінь якогось туману, в якому спалахнули червоні іскри.

— Духи чистої води, землі й вогню... звільніть королеву Елеонору від всих деструктивних програм, від чужого духу, від злої волі, — прошепотіла вона.

Королева застогнала. Її тіло вигнулося, з рота вирвався хрипкий звук — не людський, радше рик. На мить її очі стали чорними, без зіниць.

— Тримай її! — Сорча кинула Едварду оберіг — срібну пластину з рунічним знаком.

Він упіймав її й приклав до грудей матері. Знак спалахнув. Королева скрикнула, але темрява почала відступати. Чорні прожилки зникали, а з рота вирвалося густе димовиння, що осіло на землю й шиплячи розчинилося.

— Вона очистилась? — прошепотів Едвард.

Сорча не відповіла відразу. Вона стояла, вдивляючись у королеву, яка тепер лежала нерухомо, дихаючи рівно. Її обличчя знову стало блідим, але спокійним.

— Так, — нарешті сказала відьма. — Але... Морлок все ще на зв'язку з нею.