Світло Серця

— Що тебе турбує? — тихо спитав Едвард.

Сорча не одразу відповіла. Дівчина ще кілька разів провела рукою по мисці, змила піну, поставила чистий посуд на стіл і лише тоді сказала:

— Те, що все надто спокійно, — мовила нарешті. — Морлок не з тих, хто відпускає здобич. Спершу тебе. Потім королеву. Звісно, це місце захищене чарами, але він усе одно може нас вистежити. А якщо він уже знає, де нас шукати?

— Ти думаєш, він прийде сюди?

Вона кивнула.
— Ти мало про нього знаєш. А я стикалася з його... роботою. Він завжди приходить, коли йому вигідно.

Едвард глянув на неї уважно.
— Але ми ж не беззахисні. У мене є меч, у тебе — чари...

— Меч — лише знаряддя, — перебила вона. — Справжня сила — в тому, хто ним володіє. А я поки не впевнена, що ти готовий.

Принц стиснув кулаки.
— Ти сумніваєшся в мені? Сорче, найвидатніші вчителі з дитинства вчили мене володіти зброєю — мечем, списом, луком, ножами. Я ж не лише книги читав! Не скажу, що був найкращим, але знаю, як ними користуватися. У сідлі почуваюся впевнено, брав участь у турнірах, кілька разів перемагав. Не заради слави — просто так мене виховали: якщо берешся до бою, маєш уміти стояти до кінця.

— Я — реалістка, — відповіла вона спокійно. — Ти звик до турнірів, до оплесків, до почесної варти. Але битва з Темником — це не турнір. Там не буває правил. І твій батько — доказ того, що легко не буде.

Він хотів щось заперечити, та зустрів її погляд — прямий, пронизливий, без глузування. І змовк.

Королева, яка досі робила вигляд, що не слухає, тепер тихо сказала:
— Всі знають, що королівський радник — людина черства й часом жорстока, але щоб він був магом... Це сміховинно!

— На жаль, нам не до сміху. Ми терміново маємо знайти те, про що говорив привид короля Безіла. Нам потрібне Світло Серця. Без нього Меч Ночі — лише меч. Ваша величносте, що ви знаєте про Світло Серця? — спитав Едвард.

Та королева ніби не чула. Вона схопилася на ноги, зробила кілька швидких кроків і застигла, бліда, з виразом здивування і жаху на красивому обличчі.

— Ви... бачили привид Безіла Бішопа?! Я думала... я думала... — вона затиналася, але продовжила: — Ні, я переконала себе, що це лише марення. Я теж... теж бачила його кілька разів.

Королева дивилася то на сина, то на відьму. Раптом її охопило розуміння: вони бачили привида... і він відкрив їм таємницю. Вони знають, що Джон убив свого батька, аби швидше одягти корону! Всі ці роки її мучила совість. А Джона — ні. І тепер вона зрозуміла: можливо, він забажав позбутися й її, так само, як колись батька. Це було жахливо.

Раптом ця гордовита жінка вчинила зовсім не по-короліівськи — сіла просто на підлогу і обхопила себе руками. Довго мовчала. Її погляд зупинився на полум’ї, що потріскувало в кам’яному колі, відбивалося у її зіницях.

— Світло Серця... — повторила вона повільно. — Я чула це колись. Ще коли була зовсім юною. Служниці, і навіть леді, тоді перешіптувалися про цю історію. Її розповсюджував невідомий писака, за голову якого король Безіл призначив винагороду. Тоді я не надавала цьому значення, сприймала за чергову розважальну казку.

Вона зітхнула, намагаючись зібрати думки.
— Казали, що колись один король уклав угоду з Темрявою. Він прагнув влади — більшої, ніж мав хто-небудь до нього. І пообіцяв... свого сина.

Едвард завмер, не зводячи з неї очей.

— Але сина від пітьми захищала любов матері, — продовжила королева. — Тоді король наказав убити свою дружину, аби Пітьма змогла отримати обіцяне. Та темні сили не змогли зачарувати його серце. Воно вже було зачароване, коханням до юної благородної панни. І це знов врятувало його. Там ще були слова, що повторювалися, мов рядки вірша чи пісеньки...

— “Кров за силу. Тінь за владу,” — продовжив Едвард.

— Так, саме так, — підтвердила королева. — А потім: “Та лише світло люблячого серця здатне розірвати угоду. Світло Серця — не коштовність, не артефакт, не зброя..."

Сорча нахилилася вперед:
— Ви хочете сказати, що це... почуття?

— Так, — кивнула королева. — Але в легенді було ще одне пророцтво. Мовляв, коли принц утрачає любов, він утрачає й світло, що захищає його душу. Так сталося і з тим сином короля. Схоже він розлюбив свою дружину, і Пітьма, що колись чекала свого часу, повернулася. Вона оселилася в ньому, зробила бездушним... і він убив свого батька.

Едвард мимоволі відвернувся, стиснувши щелепи.
— Ця історія... Занадто знайома.

Королева гірко усміхнулася.
— Це не просто легенда чи казка. Це частина нашої історії. Може, саме тому Морлоку наказано було отруїти мене. Той принц, що вбив свого батька-короля, — це Джон.

— Тоді Світло Серця — єдине, що може його зупинити.

— Питання тепер лише в тому, Едварде, — сказала відьма тихо, — наскільки сильно твоє серце здатне світитися.

Раптом Сорча пильно глянула на королеву, яка тепер сиділа закривши очі та дуже тремтіла. При цьому обличчя ясної пані посмикувалося.

— Едварде,  сили нам потрібні вже зараз. Будь готовий.

Вона кинулася до полиці, вхопила якісь невеличкі предмети та кілька маленьких мішечків. Все це помістила в сумку і закріпила на поясі. На нього ж і почепила ножни зі здоровенним ножем.