Королева, принц і картопля

Королева прокинулася з незвичним відчуттям. Щось змінилося. Зникло важке оціпеніння, розвіялося відчуття марності. У грудях з’явилася легкість — наче після довгого сну вперше вдихнула на повні груди.

Ще більше вона ожила, коли побачила дивну, навіть абсурдну картину: її дорогий Едвардусик, ясновельможний принц Шугард, сидів за столом і... чистив картоплю!

А поруч стояла та сама дівчина, що прийшла з ним, і жваво щось розповідала. Здавалося, навіть керувала процесом.

— Нічого, в тебе все вийде. Ось дивися, як я роблю. Мене колись Нона навчила, — дівчина взяла другий ніж і теж узялася чистити овочі. — Ріж тонше. Усякі цяточки потім повиколупуєш. Тонше, пане Цукорику! Якби покійна Нона побачила таке чищення картоплі, вмерла б повторно.

Королева не витримала:
— А може, це просто не для нього справа? — запитала вона розгнівано.

Принц поклав ніж і усміхнувся:

— Доброго ранку, мамо, — привітався він.
— Доброго ранку, — не дуже оптимістично мовила Сорча, одразу оцінивши гнівливий вид її королівської величності.

Її величність піджала губи, повільно підвелася, подивилася на свої руки й холодно мовила:
— Дівчино, принеси мені води для вмивання. Те, що я тут, не означає, що маю перетворюватися на дику тварину.

Едвард, який планував обійняти матір... спинився напівкроку до неї. У цей момент принц відчув сором. Йому було соромно за її поведінку.

— Матінко, — спокійно, але твердо промовив він, — Сорча вам не служниця. Якби не вона, вас би отруїли. Тож ви завдячуєте їй своїм життям.

Королева здригнулася, різко звела на сина очі. В цей момент вона чітко, як ніколи досі, усвідомила, що син давно переріс її на добру голову. При своєму високому зрості й істинно королівській поставі, вона була змушена задирати обличчя, аби зустрітися з сином поглядом. 

— Хто мав це зробити? Хто посмів? — запитала схвильовано королева, та за мить взяла себе в руки..

— Король. З допомогою Морлока, — промовив Едвард.

Її високість сполотніла.
— Звідки в тебе такі думки? Це вона, — кивнула на Сорчу, — тобі наплела? З якого дива ти так розвісив вуха?

Едвард глибоко вдихнув, стримуючи гнів.
— Мамо, Сорча й мене врятувала. Того вечора, коли я втік із балу, в лісі на мене напали перевертні. А я навіть зброї не мав... — він перевів погляд на дівчину, і в його очах було тепло і вдячність. — І ця прекрасна панна мене врятувала.

Матір мовчала. Її пальці стискали тканину сукні так, що побіліли кісточки.
— Перевертні... — прошепотіла вона. — У нашому королівстві їх не було вже багато років...

— Не було, — кивнула Сорча спокійно. — Поки Морлок їх не прикликав, аби ті служили йому.

Королева відсахнулася, закрившись руками.
— Ні... — прошепотіла. — Ти брешеш. Ви обоє... ви не розумієте. Він ніколи б так не вчинив. Він... він мій чоловік. Він король! Він, Едварде, твій батько!

Принц зітхнув і повільно опустив голову.
— Мамо, я теж довго не міг у це повірити. Але він вже не той, кого ми знали. Його поглинула темрява.

Королева знову відступила на крок, обхопивши себе руками, наче від холоду.
— Ти... ти, певно, помилився. Віллі не міг! Може, це... якийсь підступ...

— Ні, — Сорча мовила спокійно, але її голос був, мов криця. — Я бачила Морлока не раз. Він не діє без відома короля. Усе, що сталося, — частина його гри. 

Очі королеви заблистіли від сліз, а обличчя скривилося від болю.
— Як він міг... — ледь чутно прошепотіла вона. — Ми ж разом... разом будували все...

Едвард ступив до неї ближче, взяв матір за руку.
— Я не вимагаю, щоб ви повірили мені одразу. Але прошу, пригадайте останні тижні перед тим, як ми поїхали. Ви не помічали нічого дивного? Не було чогось підозрілого?

Королева на мить заплющила очі. Її губи ледь ворухнулися:
— Було... — видихнула вона. — Я думала, що це все нерви. Може мені здається. 
— Що здається? — запитав він тихо.

Матір повільно опустилася на стілець.
— Що він не поспішає тебе шукати. — її голос урвався, а очі дивилися на сина з болем і сумом. — То я не знаю, що страшніше: те, що він зрадив корону... чи те, що він зрадив нас.

У королеви закрутилася голова і вона була б впала, якби син не підхопив її й не допоміг повернутися на ліжко.

— Нічого, — сказала Сорча спокійно. — Ось поїсть вона ситної грибної юшки і збадьриться.

Вона кинула погляд на Едварда:
— Давай дочищай картоплю, а я поки королеві чебрецевого чаю з медом зроблю.

Принц усміхнувся ледь помітно, взяв ножа і продовжив дочищувати овочі. Він був певен, що Сорча подбає про королеву.