Королева врятована. Що далі?

Едвард ішов попереду. Меч, який він тримав, немов жив — лезо ледь вібрувало.

— Відчуваєш? — запитала Сорча.
— Що саме?
— Цю енергію. Вона рухається за мечем.

Він кивнув, не відповідаючи.
У голові все ще лунали слова діда: «Не повтори його шлях…»

Коридор закінчувався масивними залізними дверима. Відьма простягла руку, і засув сам клацнув.

— За дверима одна людина. Це королева, — сказала Сорча.

Вони вийшли у невеликий зал із прекрасними гобеленами, вишуканими меблями та палаючим каміном. Перед вогнем, на дивані, вкритому подушками, сиділа вона — королева. Схвильована, бліда, але жива.

Едвард кинувся до неї.
— Мамо, ми заберемо вас звідси, — промовив він. — Але треба поспішати.

Знявши зі стіни над каміном меч у піхвах, він відклав його на полицю, а свій сховав до піхов і повісив на пояс. Потім підхопив матір на руки. Його погляд став різким, зосередженим.

— Поки не відгадаємо загадку, треба десь сховатися, — прошепотів він.

Сорча кивнула. Кілька рухів пальцями — і в стіні відчинилася вузька шпарина.
— Сюди. Старий хід ще діє.

Вони знову спустилися в темне підземелля. Можливо, охорона ще якийсь час не помітить зникнення полонянки. А можливо, вже й пізно гадати.

Таємні ходи вивели їх до тієї самої арки, крізь яку вони пробралися до замку. У тіні брами чекав Котаро з трьома кіньми.
— Оцей третій — для неї, — коротко мовив він.

Королеву посадили в сідло. Сорча підсилила її заклинанням, щоб та не впала. Без слів рушили вперед. Місто спало, лише вдалині тремтіли вогні варти.

До світанку вони вже були в лісі. Сорча відкрила портал, і, пройшовши крізь нього, вони опинилися серед густих дерев. Їхали вже спокійніше. Цього разу принц Шугард був радий опинитися в сховку відьми.

— Тут нас ніхто не знайде, — мовила Сорча, змахнувши з обличчя блискуче чорне пасмо волосся.

Едвард обережно поклав матір на ложе з м’яких трав.
— Відпочиньте, матінко. А ми… подумаємо, що робити далі.

Сорча обережно схилилася над королевою, торкнулася її зап’ястка, перевіряючи пульс. Тоді провела над нею руками, прислухалася. Щось сама собі кивнула. 

— Добре, — прошепотіла вона з полегшенням. — Отрути немає. Лише виснаження.

Відьма дістала з полички невеликий флакон, відкрила його й накрапала в чашу з водою кілька крапель.
— Випийте. Це заспокоїть. Вам треба відпочити.

Королева глянула на сина, ледь зітхнула і слухняно випила ліки. А вже за мить її дихання стало рівним — королева заснула.

Сорча підвелася, поставила чашу на стіл і глянула на принца:
— Тепер можемо й самі трохи перевести дух.

Вона дістала з торби буханець хліба, шмат сиру, кілька великих варених картоплин та глек із вином. Це все їй дав завбачливий Котаро. Розклала їжу на велику тарілку і поставила її біля вогнища.
— Не розкіш, але на сьогодні згодиться, — сказала дівчина, взявши два дерев'яні келихи і пляшку.

Едвард сів поряд, мовчки дивився, як танцює полум’я. Потім зітхнув:
— Дякую, Сорчо. За все. Якби не ти, я б не врятував матір.

Вона всміхнулася краєчком вуст:
— Не дякуй. Ти добре тримався. Навіть краще, ніж я гадала.

— Ти думала, я слабак?
— Може, трохи, — зізналася вона, наливаючи йому вино. — Але, здається, помилялася.

Він усміхнувся, прийняв келих.
— Приємно чути це від тебе. 

Вогонь потріскував, освітлюючи їхні втомлені обличчя. Тиша між ними була не гнітюча, а тепла. Вони їли просто, не поспішаючи, нарешті відчували себе в безпеці.

Коли трапеза закінчилася, Сорча прибрала посуд і глянула на сплячу королеву, що відпочивала на її ложі з трав.
— Хай спить. Їй треба сили.

— А ти де ляжеш? — спитав Едвард.

— Біля вогню. Тут нам обом місця вистачить.

Він мовчки постелив поруч ще один плащ.

Сорча кинула на нього короткий погляд, але сперечатися не стала.
Вони вляглися біля вогню — кожен на своєму боці, між ними миготіло тепло полум’я.

— Не думала, що доживу до моменту, коли ти мовчатимеш більше за мене, — тихо пожартувала Сорча.

— Просто стомився, — відповів він, заплющуючи очі.

Вогонь лагідно шепотів, і незабаром обидва зморені заснули.