У сховку відьми

Коней вони лишили в невеличкому сарайчику, обнесеному огорожею зі складеного та скріпленого глиною каменю. Незнайомка вела Едварда чимось схожим на коридор, дах якого був вкритий гілками і травою, там пахло вогкістю, якимсь зіллям, потім були сходи. Викрадачка добре орієнтувалася в темряві, йшла швидко, а от Едварду доводилося йти обережніше. І ось нарешті вони потрапили кудись, що в темряві нагадувало чи то досить простору кімнату, чи то залу, в одній стіні якої виднілася пляма світла, яка цілком могла означати наявність вікна. Хто ж його розбере в такій теміні? Та раптом зявилося світло — це викрадачка запалила товсту темну воскову свічку. Тепер пинц чітко побачив, що то не просто жінка, а молода і приваблива дівчина. Вона пройшла до масивного кам’яного столу, на якому стояли баночки з порошками й рідинами, і дістала з торбинки кілька чималих камінців, які розсіювали тьмяне синювате світло. Едвард роздивився, що в одному кутку стеля була пробита і майже під самою дірою, прямо на кам'яній підлозі, виднілося викладене з крупного каміння вогнище. 

Точніше, то було не вогнище, а лише місце для нього. Та відьма швидко все виправила. Пошарудівши під стіною, вона поклала з п’ять полін у кам’яне коло, сипнула з напоясного мішечка щось на ті дрова, прошепотіла якесь слово... і дрова не просто зайнялися, а яскраво спалахнули.

— Сідай, — суворо мовила вона, кивнувши на колоду поруч із вогнищем.

Він і не думав слухатися — просто стояв та дивився на неї. І його можна було зрозуміти.

— Та всядься вже, — майже вишкіривши зуби скомандувала вона. — Поки я не передумала дати тобі погрітися і, можливо, повечеряти. Чи бажаєш так ніч простояти? То я тобі зараз влаштую.

Тепер принц поспішив виконати наказ, але доладно вмоститися не вийшло. Невдало гепнувшись задом на старезну дерев’яну колоду, він скривився, відчувши, як щось кольнуло в сідницю.

Відьма, яка вже несла до вогню щось у сковорідці, прокоментувала:
— Що, Цукорику, звик, що слуги завжди підкладають тобі м'якеньку подушечку?

— Не мели дурниць! — обурився принц. Хоча, по правді, саме так і було.

Відьма розсміялася, і, попри здоровий глузд, Едварду закортіло почути той сміх знову.

Вона поправила дрова, трохи збоку поклала плаский камінь і нагребла до нього гарну купку жару. На камінь поставила сковорідку, у якій виявилися розколочені яйця. Ще трохи посовавши палицею жар, вона сіла навпроти, схрестивши ноги, й пильно подивилася на нього.

— Ти, напевне, питаєш себе, чому я так учинила? — її голос звучав холодно й упевнено. — Чому зв’язала тебе й забрала з собою?

Принц мовчки кивнув.

— Бо я давно чекала цього моменту, — її очі спалахнули в напівтемряві. Чи то лише через відблиски вогню? — Помста. За те, що твій король наказав спалити мою матір. Я роками чекала, аби розправитися з винними... або хоча б перешкодити їм вершити свої справи безкарно. До твого батечка так просто не дістатися, а тут — ти. Справжнє диво. Ще й того клятого мага поруч не було. 

— Можна питання? 

— Можна, — відповіла вона.

— Чому ти мене називаєш Цукром?

Відьма аж здивувалася — це було видно по її красивих темних очах.

— Так твій дід, до того як захопив владу, заробив свої статки на цукроварінні. Ти що, не знав?

Відьма помовчала кілька секунд, ніби вагаючись, чи варто говорити далі. Потім зітхнула — коротко, якось втомлено, ніби погоджуючись з важкими думками.

— У вашого роду гарна вдача на золото і погана на совість, — мовила вона, поглядаючи на вогонь. — Твій дід колись не мав навіть права сидіти за одним столом із королем. Він був бастардом — сином від служниці, про якого всі воліли мовчати. Та він не змирився. Заробив свої статки на цукроварні, яку йому милостиво подарував король, скуповував борги, землю, людей... і зрештою купив собі трон.

Едвард сіпнувся, але вона продовжила, не зважаючи:

— Йому допоміг чорний маг. Кажуть, той спритний диявол відкрив йому шлях до влади через кров і прокляття. Твій дід убив старого короля разом із родиною, в ім'я якогось кровожерливого і вже забутого божества, а щоб ніхто не став йому на заваді — знищив усіх, хто мав у жилах бодай краплю старої королівської крові. І так вже склалося, що жінки королівського роду майже всі були сильними відьмами. 

Раптом полум’я потужно спалахнуло, освітивши її обличчя, в якому читалася не лише лють, а й гірка пам'ять. Відьма швидко відсунула сковороду, помішала яєчню і продовжила:

— З того часу почалася гонитва на всіх, хто мав дар. Відьом, чарівників, травниць — усіх вішали, палили, топили. Король хотів, щоб народ забув, що колись сила була не в золота, а в крові нащадків древньої Вангалії.

Едвард мовчав. Його погляд знайшов прихисток у спогляданні підрум'яненої яєчні, а думки плуталися.

— А твій батько, — продовжила Сорча, і її голос був якимсь глухим, придушеним, — пішов далі. Він узявся знищувати тих, хто лишився в живих після дідівського терору. І серед них була моя мати, далека родичка того справжнього, скинутого короля.

Вона подивилася на Едварда, вже без гніву, але з величезним сумом у красивих темних, мов ніч, очах.
— Ти розумієш тепер, чому я не могла дозволити тобі просто повернутися додому?

Між ними запала тиша. Лише потріскували дрова. Відчувся запах злегка підгорілої яєчні.