Глава 40*

Глава 40.
* Там де все починалося* 

Минуло два місяці відтоді, як у їхньому житті з’явився маленький Артур. Надворі вже буяв травень — теплий, пахучий, із квітучими садами та молодою зеленню, що вкривала все довкола. 

— Ну що, готові до першої великої подорожі? — усміхнувся Макс, складаючи в багажник візочок. 

Вони вперше вирішили поїхати всією родиною в село — до бабусі Ані. Причина була особлива: у неї день народження. 

Поліна ретельно обирала подарунок. 

— Вона давно хотіла новий пилосос, — сказала вона. — Її старий ледве дихає. 

— Значить, даруємо найкращий, — упевнено відповів Макс. 

Дорога до села була спокійною. Артур майже весь час спав у автокріслі, іноді тихенько ворушачи ручками. Поліна весь час оберталася назад, перевіряючи, чи все гаразд. 

— Ти вже справжня мама-панікерка, — жартував Макс.
— І пишаюся цим, — відповідала вона. 

Коли вони під’їхали до знайомого двору, серце Поліни затремтіло. Старий дерев’яний паркан, квітучі півонії біля хвіртки, знайомий запах свіжоскошеної трави — усе було таким рідним. 

Бабуся Аня вийшла назустріч ще до того, як вони встигли відчинити хвіртку. 

— Приїхали! Мої дорогі! 

Вона спочатку обійняла Поліну, потім Макса, а тоді обережно зазирнула у візочок. 

— Ой, який же він підріс… Артурчик мій… 

— З днем народження, бабусю! — усміхнулася Поліна. 

Коли Макс заніс у дім коробку з подарунком, бабуся спершу розгубилася. 

— Та навіщо ж мені таке дороге? 

— Бо ви цього варті, — відповів Макс. 

У хаті пахло випічкою. На столі вже красувалися бабусині фірмові пироги — з вишнями, з сиром, із капустою. Поряд — голубці, запечена курка, салати, домашній компот. 

— Я ж знала, що ви приїдете голодні, — підморгнула бабуся. 

Трохи згодом приїхали й батьки Поліни та прийшла  бабуся  Катерина .Вони привезли великий красивий торт із написом: «З Днем народження!» . Торт прикрашали кремові квіти й золоті свічки.А бабуся Катерина подарувала вишиту сорочку власними руками. 

Дім наповнився сміхом, розмовами й дитячим сопінням. Артур мирно лежав на руках у бабусі, поки всі по черзі милувалися ним. 

Після святкового обіду Поліна тихо сказала: 

— Ходімо прогуляємося до річки. 

Макс кивнув. Вони взяли візочок і пішли знайомою стежкою. Сонце відбивалося у воді, трава шелестіла під ногами, а повітря було наповнене ароматом весни. 

Вони йшли тією самою дорогою, де колись усе починалося. Де були перші погляди, перші дотики, перші необережні слова. 

— Пам’ятаєш? — тихо запитала Поліна. 

— Як я можу забути, — усміхнувся Макс. 

Вони зупинилися під тією ж старою вербою, що схилялася над водою. Її гілки й досі торкалися поверхні річки, створюючи зелену завісу. 

Поліна провела рукою по корі дерева. 

— Тут ми вперше залишилися наодинці, — прошепотіла вона. 

— І тоді я навіть не уявляв, що через стільки часу  стоятиму тут із тобою… і нашим сином, — сказав Макс, дивлячись на візочок. 

Вони мовчали, але мовчання було наповнене спогадами. Про юність, про страхи, про осуд, про складні рішення. 

Артур тихо прокинувся й видав кумедний звук, ніби нагадавши, що тепер у них нова глава. 

— Ось результат нашої історії, — усміхнулася Поліна. 

Макс обійняв її за плечі. 

— І найкращий її розділ. 

Коли вони поверталися назад до хати, дорогою зустрічали знайомих. Дехто вітався щиро, дехто кидав довгі погляди. Було видно — люди перешіптуються. 

— Це ж вони…
— А це їхній малий?
— Пам’ятаєш, як усе починалося?.. 

Поліна відчула ці погляди. Колись вони б ранили. Колись вона б опустила очі. 

Але тепер — ні. 

Вона гордо тримала спину рівно. Поруч ішов Макс. Перед ними котився візочок із їхнім сином. 

— Нехай говорять, — тихо сказав Макс, ніби читаючи її думки. — Ми знаємо правду. 

— Ми — сім’я, — відповіла вона. 

І це було найголовніше. 

Попри плітки, осуд, заздрісні погляди — вони вистояли. Пройшли через труднощі, страхи й випробування. І тепер ішли разом, тримаючись за руки. 

У хаті на них чекала бабуся Аня з усмішкою й теплим пирогом. 

А над селом розливався травневий вечір — спокійний, світлий, такий самий, як їхнє серце. 

Бо там, де колись усе тільки починалося, тепер жила їхня справжня, міцна родина.




:)ІСТОРІЯ ПІДХОДИТЬ ДО КІНЦЯ. Я ДЯКУЮ УСІМ ХТО ПРОЧИТАВ ЇЇ,  ХТО ЗАЛИШАВ РЕАКЦІЇ ТА ЗБЕРІГАВ КНИГУ.:)
ДЛЯ МЕНЕ ВАЖЛИВА ВАША ПІТРИМКА ЛЮБЛЮ ВАС.
ВАШ АВТОР. :*)