Глава 37*

Глава 37.
* День коли світ став іще світлішим* 

Четвертий день настав несподівано швидко. З самого ранку в палаті панувала особлива метушня. Медсестра принесла документи, лікар ще раз оглянув Поліну й малюка, а в повітрі вже відчувався аромат свободи й дому. 

Поліна обережно одягала маленький святковий комплект для синочка — ніжно-білий боді, м’яку ковдрочку та крихітну шапочку. Малюк тихо сопів, ніби й не здогадувався, що сьогодні — його перший вихід у світ. 

— Ну що, готовий підкорювати життя? — прошепотіла вона, цілуючи маленький носик. 

За дверима вже чулися кроки. Макс прийшов раніше й не знаходив собі місця. Він поправляв куртку, перевіряв телефон, вдихав і видихав глибше, ніж зазвичай. 

— Я хвилююся більше, ніж у день пологів, — зізнався він медсестрі. 

— Це нормально, тату, — усміхнулася вона. 

Біля входу в роддом зібралася вся родина. Бабуся Аня тримала великий букет білих троянд. Бабуся Катерина — ніжно-блакитні тюльпани. Батьки Поліни стояли з подарунковими пакетами й величезними кульками у голубо-білих кольорах. На них красувалися написи: «Ласкаво просимо, малюк!», «Наш маленький герой», «З народженням синочка!» 

Коли двері відчинилися й з’явилася Поліна з маленьким згортком на руках, усі ніби затамували подих. 

— Ой, яка ж вона гарна… — прошепотіла бабуся Аня, дивлячись на Поліну. 

Макс підійшов першим. Його очі блищали. 

— Ти неймовірна, — тихо сказав він, цілуючи її в скроню. — І він теж. 

Рідні обережно підійшли ближче, дивилися на крихітне личко, не приховуючи сліз радості. Повітря було наповнене сміхом, теплими словами й шелестом кульок. 

Фотограф зробив кілька сімейних знімків. На фото — щасливі очі, квіти, кульки, і в центрі — маленький згорток, який змінив усе. 

— Ну що, додому? — запитав Макс. 

— Додому, — відповіла Поліна з усмішкою. 

Коли вони під’їхали до будинку, Поліна завмерла від здивування. Вхід був прикрашений блакитними стрічками, двері — гірляндами, а на сходах стояли невеликі ліхтарики. Макс разом із батьками Поліни встиг усе підготувати заздалегідь. 

— Ви це коли все встигли? — здивувалася вона. 

— Секретна операція, — гордо відповів Макс. 

У квартирі панувала справжня святкова атмосфера. У вітальні висіли кульки, на столі стояв торт із ніжним декором у біло-блакитних тонах, поруч — маленькі подарунки для малюка: пледи, іграшки, конвертики. 

Поліна обережно поклала синочка в ліжечко, яке тепер здавалося ще більш затишним. 

— Ну ось, ти вдома, — прошепотіла вона. 

Усі зібралися у вітальні. І саме в цей момент Макс загадково усміхнувся. 

— А тепер… ще один маленький сюрприз. 

Він підійшов до нової шафи, яку нещодавно зробили на замовлення для дитячої кімнати. Відчинив дверцята — і звідти повільно випливла кулька, захована всередині. 

На ній золотими літерами було написано:
«Принц Артур» 

На мить у кімнаті запала тиша. 

— Артур… — тихо повторила бабуся Катерина.
— Яке гарне ім’я… — додала мама Поліни. 

Бабуся Аня витерла сльозу. 

— Наш принц Артур… 

Макс підійшов до Поліни, обійняв її за плечі. 

— Тепер офіційно знайомтесь — це наш син, Артур. 

Усі зааплодували, хтось засміявся, хтось знову не стримав сліз. Атмосфера була теплою, живою, справжньою. 

Вони сіли за стіл, розрізали торт, піднімали келихи з соком і чаєм за здоров’я маленького принца. Хтось розповідав, на кого він більше схожий, хтось уже планував, як водитиме його в парк чи купуватиме перший велосипед. 

А в дитячій кімнаті тихо сопів маленький Артур — головний герой цього дня. 

Поліна зайшла до кімнати на хвилинку, подивилася на нього й усміхнулася. 

Чотири дні тому вона тримала його вперше.
Сьогодні він уже вдома. 

І з цього моменту їхня історія стала ще глибшою, ще теплішою — історією родини, у центрі якої був їхній маленький принц Артур.