Глава 32*

Глава 32.
*Новорічне  диво* 

31 грудня почалося для Поліни ще затемна. Вона тихенько вислизнула з ліжка, накинула теплий халат і пішла на кухню. 

— Ти куди так рано? — сонно пробурмотів Макс. 

— У мене важлива місія, — усміхнулася вона. — Сьогодні ж Новий рік. 

Кухня швидко наповнилася ароматами. На плиті булькав бульйон, у духовці запікався рулет, на столі чекали інгредієнти для салатів. Поліна рухалася повільно, але впевнено. Вона хотіла, щоб цього вечора все було особливим. 

— Тільки не перевтомлюйся, — нагадував Макс, заходячи кожні пів години. 

— Я обіцяю відпочити, — відповідала вона, нарізаючи овочі. — Мені приємно це робити. 

Вона готувала традиційні новорічні страви: салати, запечене м’ясо, канапки, десерт із ягодами. На календарі чітко виднілася дата — 31 грудня. Останній день року, який так багато змінив у їхньому житті. 

Іноді Поліна зупинялася, клала руку на живіт і тихо говорила:
— Це твій перший Новий рік, сину. Запам’ятай його тепло. 

Увечері квартира сяяла. Стіл був накритий святковою скатертиною, прикрашений свічками й мандаринами. Ялинка мерехтіла золотими й синіми вогниками, відбиваючись у вікні. У телевізорі тихо йшов якийсь новорічний фільм — герої сміялися, навколо звучала святкова музика. 

Поліна вдягла ніжну світлу сукню, що м’яко підкреслювала її округлий животик. Макс дивився на неї з захопленням. 

— Ти найкрасивіша Снігуронька, — жартома сказав він. 

— А ти мій головний чарівник, — відповіла вона. 

Вони вже збиралися сісти за стіл удвох, коли раптом у двері подзвонили. 

Макс здивовано підняв брови.
— Ти когось чекала? 

— Ні… — розгублено відповіла Поліна. 

Він пішов відчиняти. За дверима стояли бабуся Аня та бабуся Катерина з великими пакетами, а поруч — батьки Поліни з шампанським і тортом. 

— Сюрприз! — радісно вигукнула бабуся Аня. 

Поліна прикрила рот долонею.
— Ви… ви серйозно? 

— Хіба можна залишати вас самих у таку ніч? — усміхнулася Ніна, обіймаючи доньку. — Ми вирішили, що цей рік треба зустріти разом. 

Квартира миттєво наповнилася сміхом і голосами. Хтось знімав пальто, хтось ставив на стіл принесені страви, бабуся Катерина вже поправляла серветки. 

— От бачиш, тепер точно справжнє свято, — підморгнула вона. 

Вони сіли за стіл усі разом. Лунали тости, спогади про рік, що минає. Віктор підняв келих: 

— За нашу сім’ю. За любов і за маленького хлопчика, який скоро з’явиться на світ. 

Поліна відчула, як у горлі з’являється клубок. Вона дивилася на рідних — на усмішки, на теплі очі — і розуміла, наскільки вона багата. 

Час наближався до півночі. Усі перемістилися ближче до телевізора, де почався святковий відлік. 

— Десять! — вигукнула бабуся Аня.
— Дев’ять! — підхопили всі. 

Макс обійняв Поліну, притиснув до себе. 

— Три! Два! Один! 

Годинник пробив дванадцять. За вікном пролунали перші феєрверки. 

— З Новим роком! — одночасно пролунало в кімнаті. 

Макс ніжно взяв Поліну за обличчя й поцілував її — солодко, довго, з усією любов’ю, яку тільки можна вмістити в одному поцілунку. 

— З Новим роком, дружино, — прошепотів він.
— З Новим роком, коханий, — відповіла вона. 

Вони загадали бажання — про здоров’я сина, про щасливу родину, про мир у серцях. 

Навколо них сміялися бабусі, батьки піднімали келихи, ялинка мерехтіла ще яскравіше. Малюк легенько штовхнувся, ніби теж вітав усіх зі святом. 

— Він уже святкує, — засміялася Поліна. 

Макс поклав руку на її живіт.
— Це буде наш рік. Рік, коли ми станемо батьками. 

Вони стояли в колі найрідніших людей, оточені теплом і любов’ю. Новий рік починався не з гучних слів, а з тихого щастя в серці. 

І цього разу вони знали: попереду на них чекає найголовніше диво — їхній син.