Глава 26*

Глава 26.
* Торт із  радістю*
Суботній ранок почався для Поліни з легкого хвилювання. Вона прокинулася раніше, ніж зазвичай, і кілька хвилин просто лежала, слухаючи рівне дихання Макса поруч. За вікном було похмуро, але в її серці панувало сонце. Сьогодні вони мали дізнатися, хто зовсім скоро з’явиться в їхньому житті. 

Вона обережно підвелася, поклала руку на вже помітний животик і тихо прошепотіла: 

— Сьогодні твій день, малюк. 

Макс прокинувся майже одразу.
— Ти знову не спиш? 

— Я надто хвилююся, — засміялася вона. 

Вони разом почали прикрашати квартиру. Вітальню перетворили на затишний святковий простір: повітряні кульки ніжних білих і золотистих кольорів, гірлянди з маленьких лампочок, акуратно накритий стіл. На стіні вони повісили напис: «Welcome, baby», а поруч — маленькі дитячі пінетки, які вже встигли купити. 

Поліна рухалася повільно, але очі її сяяли. Макс час від часу підходив, обіймав її, поправляв щось на стіні. 

— Тільки не перевтомлюйся, — нагадував він. 

— Обіцяю, — відповідала вона. 

Ближче до обіду Макс поїхав до кондитерської забрати торт. Він повернувся з великою білою коробкою, перев’язаною стрічкою. 

— Ось вона… наша таємниця, — урочисто сказав він, ставлячи коробку на стіл. 

Поліна дивилася на неї так, ніби там був цілий всесвіт. 

Першими прийшли її батьки — Віктор і Ніна. Вони обійняли доньку, ніжно поцілували в щоку, а Віктор навіть жартома сказав: 

— Сподіваюся, малюк уже такий же впертий, як його мама. 

За ними прийшли бабуся Аня і бабуся Катерина. Обидві не стримували хвилювання. Бабуся Катерина  одразу почала поправляти серветки на столі, а  бабуся Аня ніжно погладила Поліну по плечу. 

— Як ти себе почуваєш, доню? 

— Добре, бабусю. Сьогодні навіть дуже добре. 

Коли всі зібралися, вітальня наповнилася теплом і сміхом. Макс узяв Поліну за руку. 

— Дякуємо, що прийшли. Для нас це дуже важливо. 

Поліна відчула, як серце починає битися швидше. 

— Ми вирішили не дізнаватися стать самі, — сказала вона. — Хотіли, щоб цей момент був спільним. 

Макс обережно відкрив коробку й поставив торт у центр столу. Він був білий, прикрашений ніжними кремовими візерунками та маленькою фігуркою лелеки зверху. 

— Ну що, готові? — усміхнувся він. 

— Ріжте вже! — не витримала Ніна. 

Поліна взяла ніж разом із Максом. Їхні руки трохи тремтіли. У кімнаті запанувала тиша. Навіть бабусі перестали шепотітися. 

— Раз… два… три… 

Вони розрізали торт. 

Мить затягнулася, ніби світ завмер. А потім усі побачили — всередині крем був насиченого синього кольору. 

— Син… — прошепотіла Поліна, прикривши рот долонею. 

Макс дивився на торт, а потім на неї. Його очі блищали. 

— У нас буде син, — сказав він голосніше, ніби не до кінця вірячи в це. 

Кімната вибухнула радісними вигуками. Бабуся Аня заплакала від щастя. Віктор голосно засміявся і поплескав Макса по плечу. Ніна обійняла доньку, повторюючи: 

— Я знала… я чомусь знала. 

Бабуся Катерина стояла трохи осторонь, витираючи сльози.
— Хлопчик… наш маленький продовжувач роду… 

Поліна відчула, як емоції накривають її хвилею. Вона притиснулася до Макса, і він міцно обійняв її. 

— Ти подаруєш мені сина, — тихо сказав він їй на вухо. 

— Ми разом його виростимо, — відповіла вона. 

Усередині все наповнилося особливою ніжністю. Вона поклала руку на живіт. Наче у відповідь малюк легенько штовхнувся. 

— Він уже святкує, — засміялася вона крізь сльози. 

Свято продовжилося за столом. Всі обговорювали імена, жартували, згадували дитинство Макса. 

— Яким ти був маленьким? — запитала Ніна. 

— Дуже непосидючим, — відповіла за нього бабуся Катерина. — І дуже добрим. 

Макс слухав це з легкою усмішкою. Він думав про своїх батьків, яких давно не було поруч, і про те, що сьогодні вони б пишалися ним. 

Поліна помітила, як він на мить замислився, і стиснула його руку. 

— Він буде таким же сильним, як ти, — прошепотіла вона. 

Вечір минав у теплій атмосфері. Світло гірлянд відбивалося в очах рідних, у сміху звучала справжня радість. 

Коли гості почали розходитися, бабуся Аня обійняла Поліну й тихо сказала: 

— Ти будеш чудовою мамою. 

А бабуся Катерина додала:
— А ти — найкращим батьком, Максе. 

Коли двері за останніми гостями зачинилися, у квартирі запанувала тиша. На столі залишилися шматочки синього торта, повітряні кульки повільно колихалися від легкого протягу. 

Макс підійшов до Поліни, став на коліна перед нею і обережно поцілував її живіт. 

— Привіт, сину. Я чекаю на тебе. 

Поліна засміялася, а сльози знову виступили на очах. 

— У нас буде син… 

Вона повторила це ще раз, ніби хотіла закарбувати слова в пам’яті назавжди. 

Осінній вечір огортав місто, але в їхній квартирі панувало справжнє тепло. Вони стояли посеред прикрашеної кімнати, тримаючись за руки, і розуміли: сьогодні їхня сім’я стала ще ближчою до здійснення великої мрії. 

І тепер це вже не просто очікування.
Тепер у них є син.