Глава 14*

Глава 14. 
*Дві смужки* 

Наступного ранку Поліна прокинулася з важкістю в грудях. Ніби ніч не принесла відпочинку, а лише ще більше думок. За вікном співали пташки, бабуся поралася на подвір’ї, а світ поводився так, ніби нічого не сталося. 

Але для неї все вже змінилося.
Вона довго збиралася з духом, перш ніж вийти з дому. Сказала бабусі, що піде до магазину по хліб. Голос звучав дивно спокійно — аж неприродно. 

Аптека була поруч із поштою. Маленьке приміщення з прохолодним повітрям і запахом ліків. За прилавком стояла знайома фармацевтка — тітка Оксана, яка знала в селі кожного. 

— Доброго дня, Поліно, — привіталася вона уважно. 

— Доброго… — ледь чутно відповіла дівчина. 

Вона відчула, як щоки починають палати. 

— Мені… тест, — прошепотіла вона, не дивлячись у вічі. 

— Який саме? — спокійно спитала жінка. 

— Будь-який на вагітність. 

Пакетик ліг на прилавок надто голосно. Поліна швидко розрахувалася й вийшла, відчуваючи, ніби кожен перехожий знає, що в неї в сумці.
Серце калатало всю дорогу додому. 

У своїй кімнаті вона зачинила двері на ключ. Руки тремтіли. 

«Можливо, це просто стрес… Можливо, я помилилася…»
Хвилини очікування здавалися вічністю. 

Вона не дивилася. 

Боялася. 

А потім усе ж глянула. 

Дві чіткі смужки. 

Світ став тихим. 

Не було крику. Не було істерики. Лише глибока, холодна тиша всередині.
Вона сіла на край ліжка, стискаючи тест у долонях.
Це правда. 

Вона вагітна. 

Сльози покотилися повільно, майже непомітно. Не від сорому. Не від жалю.
Від страху.
Місто. Навчання. Батьки. Плани.
І Макс. 

Вона уявила його реакцію. Чи буде він радий? Чи розгублений? Чи відчує, що літо раптом стало відповідальністю? 

Поліна знала одне — вона не хоче, щоб він дізнався ось так. Не з переляку. Не під тиском.
Їй потрібен час. 

Вона сховала тест глибоко в шухляду під одягом.
«Поки що — ніхто не повинен знати», — вирішила вона.
Навіть Макс. 

Та село — це не місто.
Тут навіть тиша має свідків. 

Тітка Оксана ввечері розповідала своїй знайомій біля криниці:
— Поліна сьогодні тест купувала. Бідна дитина, аж бліда була… 

Слова полетіли швидше за вітер.
І дійшли до Влада. 

Він саме сидів із компанією біля магазину, коли почув уривок розмови. 

— Кажуть, міська твоя… ну, тест купувала. 

Влад завмер. 

— Який тест? 

— Та той самий, — хихикнув хлопець. — Дві смужки й усе таке. 

В очах Влада спалахнуло щось темне. 

— Точно? 

— Та аптекарка сама сказала. 

Влад повільно усміхнувся. 

О, це було краще за будь-які плітки. 

Він не зволікав. 

Знайшов Макса біля річки. 

— То тебе можна привітати? — кинув він недбало. 

— З чим? — насторожився Макс. 

— Та як… Батьком скоро станеш, друже. 

Макс різко обернувся. 

— Що ти верзеш? 

— Не я. Аптека. Кажуть, твоя Поліна сьогодні тест купувала. І не на ковід. 

Слова вдарили, як камінь. 

— Замовкни, — тихо, але небезпечно сказав Макс. 

— Я просто подумав, що ти маєш знати. Чи вона не планувала казати? — Влад криво посміхнувся. — Може, сюрприз готувала. 

Макс стояв нерухомо. У голові гуділо.
Купальська ніч.
Її тривожні очі останніми днями.
Її відстороненість. 

— Ти брешеш, — сказав він, але вже не так упевнено. 

— Перевір сам, — знизав плечима Влад. — Я б на твоєму місці запитав. Поки ще не пізно. 

Він пішов, залишивши після себе гіркий слід. 

Макс довго дивився на воду.
Він не знав, що болить більше — можливість правди чи те, що вона могла мовчати. 

А в цей час Поліна сиділа у своїй кімнаті, притискаючи коліна до грудей.
Вона ще не знала, що її таємниця вже перестала бути лише її.
І що літо готує їм найважче випробування.