Глава 9*

Глава 9. 
*Пастка для мисливців* 

Ранок почався неспокійно. 
Поліна прокинулася раніше, ніж зазвичай, ніби хтось тихо покликав її на ім’я. Сонце тільки-но торкалося краю неба, а повітря вже було теплим і густим. Вона довго лежала, дивлячись у стелю, і думала про вчорашні слова Макса. 

«Не ходи до них. Будь ласка». 

Інтуїція дивно тягнула її в протилежний бік — не до Світлани, а до правди. 

Ближче до обіду вона пішла до магазину. Біля клубу було незвично людно. На лавці під липою сиділи Влад і Світлана. Вони не бачили її — Поліна зупинилася за рогом, коли почула своє ім’я. 

— Головне, щоб вона прийшла сама, — говорив Влад, тихо, але чітко. — Ти скажеш, що це просто чай. Я з’явлюсь пізніше. 

— А якщо Макс? — насторожено запитала Світлана. 

— Я все продумав. Він буде зайнятий. Я напишу йому з незнайомого номера, щоб прийшов до річки — скажу, що це терміново. 

Світлана засміялася. 

— Ти жорстокий. 

— Ні, — холодно відповів Влад. — Я просто покажу йому, що його принцеса не така вже й бездоганна. 

— І фото? 

— Фото зроблять усе. Трохи підправити ракурс — і він побачить лише те, що захоче побачити. 

Поліна відчула, як кров стукає у скронях. Їй стало холодно, хоча сонце пекло нещадно. Вона не дослухала. Більше й не потрібно було. 

Вони хотіли не просто посварити її з Максом. Вони хотіли зруйнувати довіру. 

Дорогою додому вона вже знала: тікати — означає дозволити їм перемогти. 

Вона написала Максу:
«Мені треба з тобою поговорити. Не по телефону». 

Вони зустрілися за старою вербою біля ставка. Макс одразу помітив, що щось сталося. 

— Що трапилось? 

Поліна глибоко вдихнула й розповіла все — слово в слово. Його обличчя ставало темнішим із кожною фразою. 

— Отже, він хоче влаштувати спектакль, — тихо сказав Макс. 

— І використати мене як декорацію, — додала вона.
Кілька секунд вони мовчали. 

— Ми можемо зіграти за його правилами, — раптом сказала Поліна. — Але змінити фінал. 

Макс підняв брови. 

— Ти впевнена? 

— Так. Якщо він хоче пастку — нехай сам у неї й потрапить. 

Вони швидко склали план. Простий, але чесний. Без підлості — лише світло проти темряви. 

Увечері Поліна таки пішла до Світлани. Усміхнена, спокійна, у легкій сукні. Світлана зустріла її з надто солодким привітанням. 

— Я рада, що ти прийшла! 

У дворі стояв столик із чашками та печивом. Все виглядало буденно. 

— А де всі? — запитала Поліна. 

— Зараз підійдуть, — відповіла Світлана, нервово поправляючи серветки. 

Минуло десять хвилин. 

З-за хвіртки з’явився Влад. 

— О, яка несподіванка, — удавано здивувався він. 

Поліна подивилась на нього прямо. 

— Справді? 

Він наблизився, дістаючи телефон. Світлана зробила крок ближче до Поліни, ніби випадково торкаючись її плеча. 

І саме в цей момент хвіртка знову відчинилася. 

На подвір’я зайшов Макс. 

Не один. 

Поруч із ним стояв дільничний — кремезний чоловік із серйозним поглядом. 

Влад завмер. 

— Продовжуй, — спокійно сказав Макс. — Ми ж не хочемо зіпсувати постановку. 

Світлана різко відступила. 

— Що це означає? — прошепотіла вона. 

Поліна зробила крок вперед. 

— Це означає, що я чула вашу розмову. І замість того, щоб боятися, вирішила подивитися вам у вічі. 

Дільничний перевів погляд із Влада на Світлану. 

— Мені повідомили про можливу провокацію та намір використати фото для шантажу. Сподіваюся, це лише дурний жарт? 

Влад зблід. 

— Ви все неправильно зрозуміли… 

— Телефон, — спокійно сказав поліцейський. 

Кілька секунд вагань — і Влад віддав його.
Світлана мовчала, опустивши очі.
Тиша була густою, як перед грозою. 

Макс підійшов до Поліни ближче, але не торкався — давав їй простір. 

— Чому? — тихо запитала вона Влада. 

Він підняв погляд. 

— Бо я ненавиджу програвати. 

— Це не гра, — відповіла вона. — Це життя. 

Дільничний кивнув. 

— Раджу вам обом добре подумати про наслідки. 

Коли він пішов, Влад стояв мовчки. Його впевненість розсипалася. 

Світлана першою порушила тишу. 

— Я не хотіла… щоб усе зайшло так далеко. 

— Але зайшло, — сказала Поліна. 

Вона повернулася до Макса.
І вперше за кілька днів відчула справжнє полегшення.
Літо все ще було теплим.
Але тепер вона знала: найсолодший його смак — це довіра.
І її вже ніхто не зможе так легко зруйнувати.