Глава 14

Якщо колись до вас випадково потрапить ельф, не чекайте, що все буде схоже на побачення зі звичайним хлопцем. Наступні пів години я розважалася тим, що годувала вогняних створінь перчиком. Саламандри залюбки його хапали, ковтали та спалахували ще яскравіше. Одну з дивних істот Трістан навіть примудрився впіймати і я не могла намилуватися цим дивом.

-Вони чарівні, так? - я обережно торкнулася ящірки, яка чіпко трималася за палець ельфа. Чорної, наче антрацит, з яскравими червоними та жовтими плямами. - Цікаво, звідки вони тут взялися?

-Вогняні саламандри живуть там де прохолодно і вогко, наприклад в тріщинах в дровах. Коли вони потрапляють у вогонь, то просто його ковтають і жар не спричиняє ніякої шкоди.

-Шкода, що в мене не було такої раніше.

Трістан помовчав і помітила, що він уважно дивиться мене з під довгих вій.

-Вони не можуть жити в немагічному світі, звичайні люди просто їх не здатні побачити, бо це не ящірки, а елементалі - духи вогню. 

-Але ж я можу її торкнутися! Хіба у духів є тіло?

-Демони та янголи також безтілесні, якщо вірити міфам та казкам, але за потреби вони стають досить таки “живими”, - терпляче пояснив Трістан, а далі мене знову наче хтось за язик потягнув.

-Сподіваюсь, ельфи більше, ніж просто духи. Може ти теж отак розтанеш у повітрі? - це мене дійсно бентежило, бо я не знала, як нам бути далі. 

І переживала не тільки за власні почуття. Якщо Трістан зникне, я буду сумувати, а може взагалі довго не дивитимусь на чоловіків. Якщо залишиться, рано чи пізно про це дізнаються сусіди. Незаміжня молода дівчина живе з рудим красенем! Навряд чи таке сподобається людям у невеличкому місті, де я  хотіла розвернути свій маленький бізнес.  

Саламандра тим часом втомилася сидіти на місці і раптово стрибнула просто мені на плече. Навколо неї спалахнув яскравий вогник, але не опалив мене, тільки добряче налякав, коли вогняна с тріском вибухнула і зникла. Я підскочила та ледь не звалилася на свого приятеля, що сидів поруч на пухнастому килимі. Ця картина потішила Трістана, в якому дивним чином поєднувалась зарозумілість та бешкетний, майже дитячий характер. Він розсміявся та струснув попіл в мого плеча.  

-Тобі треба поспати, - заявив ельф, коли годинник продзвонив третю ночі. - Після магічного контакту втрачаєш багато сил.

Не знаю, що він мав на увазі - русалок, що ледь мене не потопили, чароїт чи наш несподіваний поцілунок. Сподіваюсь, що не останнє, бо я після романтичного моменту почувалася, наче та квітка на вікні, якій ельф передав сили та наповнив життям.

-А ти сам не хочеш відпочити? Крісло тут наче зручне…

В моїй голові пронеслися занадто спокусливі картинки - ну ніяк не виходило поводитись розумно, а може на мене так близькість до гостровухого красунчика. Заради справедливості треба сказати, що Трістан не знущався з мене, а давно одягнувся. Його речі вже трохи просохли біля вогню, чи то він використав якусь ельфійську магію точнісінько як зараз, коли нагородив мене довгим поглядом.

-Ельфам сон не потрібен, - він підвівся і простягнув мені руку. - Ми можемо іноді занурюватися у марення, цього достатньо. Добраніч, Джеммо!

На ще один поцілунок я напрошуватись не стала, втома дійсно давалася взнаки, і діставшись до ліжка, я мала лише одне бажання - пірнути в хмару м’якої перини. Люба Соломія! Білизна мала такий чудовий свіжий аромат! Пахло травами, розігрітими на сонці і тільки я поклала голову на подушку, як одразу заснула так міцно, наче досі залишалася малою дитиною. 

Правда сон був не таким солодким, як бажалося. Я наче здалеку чула сумний голос, що кликав мене до себе: ”Джеммо, випусти мене!” Мене тягнуло в чорну прірву, наче магнітом, але водночас до слуху почали доноситись слова, які я не розуміла. Мелодійна, легка мова, що належала Трістану і відганяла страх. 

Після таких заплутаних снів та вчорашніх пригод вранці я прокинулася зовсім очманіла, та довго лежала, згадуючи вчорашній вечір. Вдруге з дня приїзду зраділа, що в мене є Вітрик, бо домовик не забував про мене піклуватися. Одяг, що вчора я принесла мокрим та брудним, висів на стільці і був не тільки чистим, а й випрасуваним. І наче цього мало, на столі чекав сніданок. 

Я швиденько привела себе до ладу, та з чашкою в руках спустилася вниз. На кухні було пусто, у вітальні я також нікого не застала, але у вікно побачила свого гостя, що примостився просто на траві під деревом. Спочатку я не розуміла, чим він зайнятий, але коли вийшла на ганок, то роззявила рота від побаченого. 

Такого чаклування я навіть уявити собі не могла, бо він майже з нічого створив собі щось схоже на гамак, який розтягнув між двома яблунями в холодочку. Ще досі поряд пурхали маленькі створіння, сході на пташок та ретельно працювали, завершуючи шедевр з листя, гілочок та трави. Як тільки я наблизилась, вони випарувались, наче тут нікого й не було. 

-Доброго ранку, - я мружилась від яскравого сонця, а може від спалаху рудого волосся. - Сподіваюсь, ніхто не заглянув до мене через паркан…

-Доброго, - “проспівав” він у відповідь. - Мне ніхто не бачив.

-Впевнений?

Я приготувалась послухати нову оду нічним ельфам, у яких теплові точки на кінчиках гострих вух, чи такий розвинений слух, що вони відчувають ауру людини, але Трістан мене знову здивував.

-Твій фамільяр тут з самого ранку, думаю мені б подали знак, - він підвів очі, указуючи на ворону, що сиділа на одній з гілок і тихенько погойдувалась, озираючись навколо. 

-Взагалі то це ВОНА, її звуть Гастя, а як ти здогадався?

-Просто побачив, - ельф, нарешті, вирішив протестувати свій гамак і з задоволенням на ньому розтягнувся. 

Я ніяк не чекала, що такий недішливий “витвір мистецтва” здатен когось витримати, але Трістан явно почувався досить комфортно у своєму зеленому гніздечку. Гастуся трохи нервово каркнула, здійнялася та полетіла геть, наче хотіла залишити нас удвох. Мабуть, фамільярка добре знала, що відбувається в моїй душі, що танула від бажання знову відчути дотик теплих солодких губ.