Глава 13

Ніч видалась на диво ясною і такою тихою, що жоден листочок на дереві не ворухнувся. Вікна сусідських будинків були вже темними, коли ми з Трістаном, нарешті, вийшли в сад. 

Чому саме сюди він пояснив після того, як я ледь не прибила негідника через його веселі натяки. Теж мені жартівник, де він побачив романтичні стосунки між мною та Діном? Ельф подобався мені такою ж мірою, як і дратував, бо настрій в нього змінювався щохвилини і від зарозумілого красунчика до бешкетного негідника було пів кроку.

Правда деякі мої здогадки Трістан підтвердив - не тільки дім Соломії, але і її двір був зачарований. Місячне сяйво пробивалося крізь густі крони, залишаючи містичні візерунки, аж доки доріжка не вивела нас просто до старого дерева, що росло особняком. 

Прогулюючись тут вперше, я ще дивувалась, чого Соломія не спиляла цю старезну криву грушу? Мабуть, Трістан мав рацію, звичайна людина не могла бачити та відчувати те, що ельф, чи моя бабуся, яка була володіла магією.

-І чому саме тут? - я трохи нервувала, очікуючи нової каверзи. 

-Тому, що це місце сили. 

Ну, звичайно! Коли я малою хворіла тітка Ліма часто говорила, що треба пити чай з гілочок груші, щоб набратися сил. Та й вареннячко теж дуже смачне, але схоже мій рудий приятель мав на увазі дещо інше і почав за своєю звичкою все терпляче пояснювати.  

-Це дуже старе дерево, думаю йому кількасот років і якщо не помиляюсь, воно утілює весь ваш рід. Нічні ельфи вірять, що дерева поєднують світ тих, хто вже пішов в кращий світ, тих хто живе зараз та ще не народився. Тут ти під захистом і зможеш запустити чароїт без шкоди для себе.

Він перевів на мене погляд і моє бідне серденько ледь не вискочило з грудей. Ніколи ще я не бачила такого світла та любові в очах, особливо коли він поклав руку на кострубату темну кору. Цей дотик оживив весь простір, навколо дерева поширилося легке сяяння, розростаючись, поки ми не опинились всередині.

Трістан підвів голову і глянув на небо, виглядаючи місяць, що висів майже над нами.

-Ось цей знак, - ельф намалював його просто в повітрі, - відкриє прохід з вашого світу. Коли ти його складеш, я піду, забери камінь і сховай. Буду згадувати тебе, мала, - він приклав руку до грудей, туди де серце. 

-Але… - в мене почало щипати в носі. Ось завжди так, ще з дитинства ненавиділа розлучатися, вічно їхала з літнього табору вся в сльозах. 

-Що таке? - він взяв мене за підборіддя, але я вивільнилася.

-Нічого! Сподіваюсь в тебе все буде гаразд і я теж тут не пропаду! Бажаю щасливого повернення! 

Я навмисно відступила на пару кроків і зосередилась на тому, щоб скласти малюнок на чароїті. Чомусь цього разу магічна печатка не піддавалася, я вже почала думати, що камінь вміє читати мої думки, аж нарешті всі шість квадратиків майже збіглися, чароїт смикнувся і завис в повітрі, а потім почав крутитися і чим далі, тим швидше. Навколо каменя простір змінювався та перетворювався на воронку, але вона не була схожа на двері, що відкрилися між нашими світами. Скоріше це нагадувало смерч, що розростався вгору, захоплюючи дрібні гілочки, пилюку та камінці.

Не пройшло й хвилини, як досі чисте небо затягнуло чорними хмарами і величезна блискавка розрізала небо. Такого дощу я ще не бачила, вода лила суцільною стіною, а вітер збивав з ніг. Мені здавалося ще трохи, і нас затягне в потойбічну темряву, звідки ми точно не виберемось. Я стиснула в одній руці свій амулет, а другою, послизаючись в багнюці, схопила чароїт. Земля ще раз здригнулася, камінь обпік мені руку і впав на траву. 

Майже одразу все припинилося і настала така тиша, наче хтось вимкнув звуки. Я тремтіла з ніг до голови від пережитого шоку та холоду. Що мій рудий приятель поряд живий і неушкоджений, стало ясно лише тоді, коли я почула його голос.

-Тебе треба засилати в табір до ворога, - вода струменіла з довгого рудого волосся та одягу ельфа, коли він нахилився та підібрав чароїт. - Як ти примудрилася… 

Деякий час він дивився на камінь і чим далі, тим більше змінювався в обличчі.

-Тільки божевільна, схожа на тебе, може таке наробити, - промовив він тихо, але в голосі було більше гніву та потрясіння, чим у найлютішій лайці. -Знаєш, що це - він підніс камінь ближче до світла і я розгублено поглянула на магічну печатку. - Чорна руна негоди. Прокляття для місцевості - знак, що викликає бурю. Ти все зіпсувала і добре, що залишилась живою, а твій дім - цілим і неушкодженим! 

Трістан сунув мені в долоню чароїт і пішов геть, а я так і залишилась стояти під чорним нічним небом. Почувалася жахливо, як справжня невдаха, але чим далі, тим більше мене саму охоплювало обурення. До того ж я замерзла, а тому похлюпала по калюжах додому, готуючись висловити все цьому зарозумілому красунчику. 

Двері були відчинені й на мене одразу дихнуло теплом та домашнім затишком. Якби не мокрі сліди на підлозі, я б навіть вирішила, що ображений ельф подався світ за очі, але тепер швидко його наздогнала. 

-Знаєш, що?! - я щосили штовхнула двері в вітальню і проковтнула слова, що вже готові були злетіти з язика. 

Світло Трістан не запалював, але хтось - і думаю це був мій славний Вітрик - розпалив камін і поклав на крісло два пухнастих пледи. Тут же, в напівтемряві я побачила свого гостя. Роздягненого! Він скинув геть усе, крім білих коротких рейтузів, що також були мокрими і майже наскрізь просвічувались, обліпивши тіло у всіх непристойних місцях. Ельф повикручував одяг та розвісив його біля камінної решітки, а я почувалася, як риба, яку викинули з води. 

Щоки одразу спалахнули, добре що при такому освітленні це не було помітно, але голова таки пішла обертом. Він не перебільшував, коли говорив про свій народ як про довершених створінь, то була чиста правда. Я, звичайно, іноді дивилась фото знаменитостей та моделей, але це були підретушовані картинки. Трістан відрізнявся тим, що йому не було чого виправляти, навіть з рудою копною, яку розтріпав вітер і подряпинами на руках та обличчі.