Глава 10

Мені дуже не хотілося залишати Трістана самого, але гуляти по містечку в компанії ельфа було ще більш божевільною ідеєю, тому під чесне слово я довірила йому наглядати за домом Соломії. Тим більше Вітрик був поряд, а вони вже розібрались, хто тут хазяїн. Я обіцяла повернутися через годину, а поки навідатись до крамниці, яку ще досі не бачила. 

Шукати довго не прийшлось, хоча б тому, що коли я  вийшла, то побачила дещо несподіване. Величезна веселка перетинала все небо, не дивлячись на те, що вранці не було ані краплі дощу. Я зробила фото для Деніса і він, звичайно, написав, щоб я йшла за знаком. Там, де веселка торкнеться землі, заритий клад. Отак мати брата-близнюка, з буйною фантазією. Посміюючись, я пообіцяла виконати завдання і яким же було моє здивування, коли через десять хвилин я дійсно вийшла до крамниці Соломії! 

Веселка не пірнала тут в землю, але я одразу впізнала свої нові володіння і це було щось неймовірне! Здалеку “Солодке королівство” нагадувало пряничний будиночок, таким яскравим воно виявилося. Я скористалася ключем і перетнула поріг з відчуттям надзвичайного хвилювання. 

Перше, що мене оточило - аромат ванілі, випічки та солодощів, знайомий з дитинства. В крамниці був відмінний порядок, здавалося Соломія тільки що вийшла, бо на полицях досі красувалися коробки з печивом, а на вітрині - залишки фірмових тістечок. Все приводило мене у захват, але я геть не розуміла, що робити з ним далі і з чого почати! Просто походжала серед вітрин та полиць, на яких ще зберігалося достатньо смаколиків, які можна продати. Але тих самих фірмових булочок, кексів, та ромових баб, не кажучи вже про млинці, я запропонувати не могла. 

Я навіть не знала, готувала їх бабуся сама, чи мала помічницю. На прилавку поряд з касою лежала книга замовлень, та в ній я знайшла тільки інформацію про покупців. Виявляється, Соломія навіть для школи встигала пекти хліб та булочки з родзинками. З роздумами про те, що з мене така хвацька власниця не вийде, я штовхнула ще одні непримітні двері і зойкнула він несподіванка. 

Мабуть, це була комора, бо на полицях нагромаджувались мішки, банки та коробки. Нічого дивного, якби я не побачила тут дівчину, одягнену в довгу сукню, фартух та білий чепчик. Вона проходилась по приміщенню та наводила лад, щось записуючи в невеликий блокнот. 

-Борошно, два мішки. Цукор, вісім фунтів… Ой, пробачте, мем, я вам не побачила! - вона присіла, як колись це робила прислуга і сховала записник в кишеню. 

Світло, що пробивалося з крамниці, було дуже слабким, але і його вистачило, щоб розгледіти - дівчина явно не була звичайною жителькою Смарагдової долини. Я могла побачити крізь неї протилежну стіну і полиці з запасами, а довгий поділ її сукні наче танув ближче до підлоги. 

-Я Бетті, мем! - вона привітно посміхнулась, наче аніскільки не здивувалася, чого не скажеш про мене.

-Аммм… Дуже приємно, а ви…

-Примара Солодкого королівства! Я служу тут вже сто тридцять, ні сто тридцять два роки. Пам’ятаю, як мене найняла леді Ленора, а вона свого часу була представлена при дворі! Потім була пані Текла, дуже любила морозиво з шоколадом, потім пані Соломія, то ви можете на мене покластися! Як бачите, в мене зразковий порядок.

Здуріти можна! Тільки родинної примари мені й не вистачало, але оскільки я вже з нею зустрілася, мало сенс поводитись ввічливо. Чесно кажучи, мені було не просто ніяково, а навіть трохи страшно, але Бетті наче нічого і не помітила. Вона виплила в залу, де світло робило дівчину майже непомітною, і як справжня економка провела для мене екскурсію. 

Окрім звичних для кондитерської речей тут був старовинний касовий апарат, якого я не помітила одразу, а поряд з ним трохи потворна рослина, що виглядала вже давно зав’ялою. Але як тільки я спробувала відкрити касу, вона миттю ожила, розчахнула рота, що нагадував нашу мухоловку, і ледь не відкусила мені пальця. 

-Тихіше, Джозефіна, ти повинна поважати хазяйку! -  Бетті, витягнувши з кишені монетку, кинула її ненажері, яка одразу проковтнула здобич і знову застигла.   

Така охорона здалася мені не дуже слушною і я подумала про те, щоб потихеньку відправити її кудись в комору, або на горище, щоб мої покупці не залишились випадково без пальців. Але це тільки до того, як Бетті відвела мене до сусіднього приміщення. Тут була чистенька кухня с сучасною плитою та навіть електричною духовкою, все як в звичайній пекарні. Стара піч теж зберіглася, її не чіпали, щоб залишити пам’ять про першу хазяйку крамниці, та коли примара попросила відчинити заслінку, я ледь не зомліла. З темряви на мене дивились два яскраво-червоних ока. 

-Зазвичай він спить, - спокійно пояснила моя помічниця. -Але якщо потрібно підсмажити каву, зробить все краще за будь-який апарат. Жодне зернятко не спалить і смак просто відмінний!

Я обережно зазирнула всередину щоб зрозуміти, про що вона говорить і очам не повірила.

-Соломія тримала в печі дракона?!

-Це всього лише юдварга, він не виростає до великих розмірів, любить темні місця і усамітнення. Йому тут подобається.     

Які ще сюрпризи залишила Соломія, я дізнатись не встигла, бо почула, як мелодійно прозвучали дзвоники на вході.  Двері рипнули й на порозі показався мій знайомий “шериф”, тобто Дін, який дотримався слова і зазирнув на чашку кави. 

Бетті миттєво зникла, я відчула тільки холодний подих повітря, що пронісся поруч, а мені самій одразу полегшало. Все-таки приємно іноді поспілкуватись зі звичайною людиною, тим більше з таким гостем, який зустрів мене відкритою посмішкою. Я заварила йому каву, та додала за власним бажанням кардамон і корицю, після чого влаштувалася за столиком для відвідувачів.

-Може хочете чогось до кави? Дещо залишилось, - я повела рукою в бік вітрини.

-Іншим разом. Я сьогодні на службі, прийшов спитати, чи все у вас добре після тієї пригоди на річці. 

-Мені досі незручно, але все чудово! - довелося трохи збрехати. - Намагаюся розібратися зі справами. Соломія пішла несподівано і на жаль, не встигла мені нічого розповісти.