Глава 8

Після всього, що сталося, я зовсім ошелешена повернулася додому. Оце так сходила по водичку, нічого не скажеш! В першу чергу піднялася до себе переодягнутися, бо всі речі були в рясці та багнюці. Добре, хоч не просто так набрала з собою цілу валізу на всі випадки життя, крім, хіба що весільної сукні. При згадці про неї аж трохи мороз пробрав. 

Отак живеш і не знаєш, що тебе мріє взяти за дружину Водяник, а для весілля нічого, крім вінка з квіточок не треба! Зовсім інша справа - рудий негідник, хоч він і потішався з мене, коли вирішив, що я мрію вискочити за нього заміж. Нічого, зайвий раз подумає, чи варто мене дражнити, після того, як померзне в льосі! І взагалі, може його не розчаровувати, хай вірить, що я сильна відьма-чарівниця?  

Спокуса була величезною, але мені хотілося дізнатись, навіщо він поцупив мій камінець і що приховав, то ж я знайшла відповідний посуд, та взялася за інструкцію. По-перше, потрібна була прозора склянка, а також срібна ложка. Робити все можна тільки на самоті, тому я про всяк випадок вимкнула телефон і навіть вікно зачинила. Після того, як по черзі налила воду, почала нашіптувати на неї заговір:

“Б'є з-під землі ключ, чистий і могутній, в річку впадає, струмки відчиняє. Дурному не бути, лихому - минути! З плинною водою, з швидким струменем по тілу піди, чари зніми назавжди!”.  

Я аж дихання затримала, бо не знала, чого очікувати, але перший досвід застосування магії ніяк не проявився зовні. Вода як вода! Далі порадитись було ні з ким, бо в книзі лише вказували, що на ній треба заварити напій. Я пошарила по полицях, але в більшості того, що там стояло, розбиралась не дуже, тому вирішила не ризикувати. Просто заварила на зачарованій воді чай з бузини. Він, звичайно, допомагає від кашлю, але може і нахабність трохи зменшить та язик розв’яже? 

Через пів години я відкинула кришку льоху, запалила ліхтар та повільно спустилася вниз. Трістан так само міцно спав і я проти волі ним замилувалася. Ну як можна на такого гніватись? Не знаю, може чоловік і правда повинен бути трохи гарнішим за мавпу, але цей мені подобався, аж настільки, що я довго не зводила очей з його губ. Шкода, що в рецепті не сказано, що перед тим, як зняти чари, “пацієнта” треба поцілувати…

Зітхнувши, я вмостилася поряд, зачерпнула цілющий настій і як малій дитині влила до рота ложечку, приготувавшись чекати. Може він не одразу отямиться і взагалі не згадає, що сталося? Поміркувати над цим в мене не було ані хвилини, зілля подіяло швидко, навіть занадто. Ельф раптом відкрив очі, зробив глибокий вдих і одним рухом перекинув мене додолу, притиснувши до земляної підлоги. Я відчувала, що шиї торкається щось гостре і холодне та ледь не посивіла, коли зрозуміла, що це зброя. Пройшла нескінчена мить, упродовж якої гостровухий приходив до тями, а я повернула собі здатність розмовляти. 

-Відпусти мене! - я вчепилась в руку негідника і ледь прохрипіла хоч щось, хоча й не була впевнена, що він мене почув. 

Трістан озирнувся навколо, але не рухався і тільки потім потроху розтиснув хватку та сів поруч. Кинджал повернувся до нього на пояс, але розум - не впевнена.

- Божевільний, ти ледь мене не вбив! - я відкашлялась та потерла шию. - Отямився? Чи пояснити, чому тебе зачинили в льосі? 

-Скільки я тут просидів? - він примружився, оминаючи мене поглядом, наче я могла його перетворити на камінь, як медуза Горгона.

-Не скажу, бо не знаю, коли тебе впіймали за крадіжкою! Зараз вже день і я б хотіла піти по своїх справах, чого і тобі бажаю! Отак мати справу з ельфами, подякуй, що до поліції не звернулася! 

-Яка крадіжка?! 

Трістан нарешті подивився мені в вічі і вигляд у нього був не на жарт розлючений. Підозрюю, що за все ельфійське життя його ще ніколи не знешкоджував домовик.  

-Нагадаю, може в тебе розлад пам’яті? Я про чароїт, той камінець, що тобі так сподобався і начебто вже не працює. То ти збрехав? Цікаво, навіщо він тобі знадобився?

-Я сховав його він тебе, шалена! - випалив ельф. - Щоб ти випадково не наробила лиха, поки ми не розібралися, як він діє! 

-Ми? А мене спитати не забув? 

-Хіба що я сидів би над тобою до обіду, бо ти так солодко заснула! Треба було залишити тебе за столом! 

Кров чомусь кинулась мені в обличчя. За всіма останніми подіями я жодного разу не подумала про те, як опинилась в своєму чудовому, м'якому ліжку. А варто було! Оскільки своїми двома йти я точно не могла, ельф вочевидь переніс мене в спальню. Подумати тільки! А я ще весь час жалілася, що при таких формах чоловіки ніколи не носитимуть мене на руках… 

Зараз   відчувала щось незрозуміле: сором, хвилювання, а також бажання за будь-яку ціну приховати бурю власних почуттів. 

-Між іншим, не я одна відключилася! А поки ти спав, я встигла дещо дізнатися - відповіла я не без єхидства. - По-перше, твоя ельфійська магія - дрібниці в порівнянні з тим, на що здатен мій домовик. А по-друге, в мене дійсно кровний дар! Так що дивись, щоб я не розізлилася! 

Сперечатись і далі не хотілося, тим сидячи більше в “холодній”. Я першою схопилася на ноги та подалася до драбини. І в голові було лише одне - як спровадити цього гостровухого назад, бо мені й без нього клопоту вдосталь, а присутність ельфів дуже заважає строїти власну кар’єру успішної відьми та власниці крамниці солодощів.

Коли ми з Трістаном безнапасно видряпались нагору, то знову опинилися на кухні. Подальша розмова не клеїлась, бо я почувалася трохи винною, а мій гість явно був занурений у власні роздуми. Деякий час ми просто залишались наодинці і мовчали, як в тій історії, де дід з бабою посварилися, а перший, хто подасть голос, піде готувати вечерю. 

Правда я потай спостерігала за ельфом, бо було на що подивитись! Якоїсь миті він зупинився навпроти вази з сухоцвітом, що прикрашала підвіконня, простягнув над квітами руку і щось прошепотів. 

Досі я ніколи не чула такої мелодійної мови та хоча не могла її знати, слова наче торкнулися мого серця. Квіти, що давно засохли та вже втратили на сонці колір, теж відгукнулися. Вони одночасно підняли свої голівки, розпустилися, а стебла одразу зазеленіли, наче їх тільки-но зрізали й поставили у свіжу воду.