Глава 7

-Ану, киш! - голос здався знайомим і я насилу відкрила очі. 

Наді мною стояв Дін, а поряд з ним чорнява дівчина з довгою косою. Я не одразу згадала про останню пригоду і підхопилася, намагаючись зрозуміти, де знаходжуся. Виявилось, що мене оточила дітлашня, яка трохи перелякано, трохи захоплено дивилась на “потопельницю” та голосно перешіптувалася. Ніяких зеленокосих дівчат поряд не було, просто тихий літній краєвид, пташки, та чиста водичка. Все, здається, я остаточно збожеволіла чи може заснула і перегрілася на сонечку? 

-Не рухайтесь, фельдшер скоро прийде, добре, що Гастя вам вчасно помітила! - полісмен присів поряд та зазирнув мені в вічі, а потім перевірив пульс.

-А що сталося? - я поворушила руками і ногами, але, наче все було ціле і неушкоджене. 

В пам’яті уривками спливли крижані обійми русалок і їй весільний обряд. Трохи не те, що я собі уявляла, коли мріяла вдало вийти заміж.

-Схоже, місток провалився, а тут у нас гибле місце. Так, звільнили місце ДПТ! - Дін знову прикрикнув на хлопчаків і вони потроху стали відходити, а дехто знову скочив на свого залізного коня. Сьогодні в місті буде про що попліткувати - за десять хвилин новина про невдаху онучку Соломії рознесеться! 

Я підвелася, далі лежати на травці хоч і приємно, але ніяково, бо в такому вигляді тільки брати участь в конкурсі мокрих футболок. Дівчина, яка зі слів Діна витягнула мене з води, стояла мовчки трохи осторонь і не намагалася приєднатися до розмови. Не розпитувала, що сталося і, взагалі, поводилась так, наче не зробила нічого особливого.

-Гастя, я вам вдячна! Не знала що тут таке… - потрібні слова підібрати було важко, не скажу ж я про водяника й русалок, бо тоді точно не обійдуся фельдшером. 

-Немає за що, я просто повз проходила. 

Чи то мені здалося, чи рятівниця дивилась так, наче хотіла щось додати, але чекала слушної хвилини. 

-Діне, я в порядку. Думаю, фельдшер ні до чого, а з мене кава коштом закладу. Дякую, що попередили, більше тут не купатимусь, - треба було якось його спекатись, бо мене просто розривало від бажання дізнатись правду. 

-Точно? - він хотів щось додати, але зустрівся поглядом з Гастею і якось дуже швидко погодився. В ту хвилину я навіть подумала - може дівчина взагалі володіє гіпнозом? - Ну добре. Тоді зазирну в обід до крамниці, а Гастя вас проведе додому про всяк випадок.

-Звичайно! - відповіла вона без усмішки і тримала в полі зору мого приятеля, доки він піднявся на пагорб та сів у машину. 

Лише коли ми залишились на самоті, я повернулася до питання, що так муляло. Не хотілося тягнути кота за хвіст.

-Я не просто впала з містка, чи не так? 

-Не просто, - очі у моєї співрозмовниці були чорні, як вугілля, ніколи таких не зустрічала, та ще й поблискували. - Тебе Водяник ледь не забрав.

- То ти його теж бачила?! 

- Авжеж! - Гастя й бровою не повела. - Дін правду сказав, тут в Лип’янки гибле місце, кажуть багато хто потопився, ось русалки його і полюбляють. До речі, твоя пляшка. 

Я так і стояла з розкритим ротом, наче мене ще раз в холодну воду занурили. В голові крутилося щось знайоме, доки не згадала про бабусю і її давні розповіді. Точно, адже в неї був не тільки чорний кіт, а й ворона Гастуся! Але ж не може бути, щоб… Спочатку Вітрик, тепер це. Моя нова подруга тим часом дочекалася, поки перший шок пройде, щоб продовжити нашу розмову. 

-Я повинна тобі дещо розповісти, ти не все знаєш про Смарагдову долину.

-Та я й сама бачу! Що тут до дідька, коїться? 

-Смарагдова долина стоїть на межі магічного світу. Кордон тут дуже тонкий, майже невідчутний, тому звичайні люди можуть жити спокійно. Тут оселилися досить давно, але твоя прапрабаця першою збудувала дім і захистила чарами. Вже потім до неї приєдналися інші.  

Може Гастя й вважала, що все докладно пояснила, але в мене питань залишилось більше, ніж відповідей. З її слів виходило, що поряд жили “звичайні”або нормальні люди, схожі на Діна та “інші”. Від такого голова в кого хочеш піде обертом.  

-Тобто та відьма з веретеном, яку я зустріла, Водяник та русалки справжні?! І місцеві до такого звикли, скажеш не звертають уваги?

- Ні. Прості люди їх не здатні їх бачити, але ти можеш. Потрібно бути обережною, русалки - не найгірше з того, що тут можна зустріти. 

Оце вже точно! Я одразу згадала про непритомного ельфа, якого мені доведеться розчаровувати, відкриті портали та солодощі з непередбачуваною дією. А ще - про кровний дар, який допоміг запустити чароїт. Збожеволіти можна! Ми тим часом вийшли на гірку і зупинилися, хоча Гастя сама погодилась мене провести.

-Я хотіла ще спитати. Раз я все це бачу, то я так ж, як Соломія? Відьма?

-Не знаю, - засумнівалась моя рятівниця. - Час покаже. 

Вона підвела очі й кинула погляд через плече. Якраз тепер в наш бік чимчикувала пара рибалок, а ще один хлопчик гнав невелику зграю гусей, просто напасть якась, не можна спокійно залишитись удвох!

-Гастя,  а ти…

Договорити вона не дала і перервала мене на пів слова, наче боялася, що нас побачать разом. 

-В разі чого... Якщо тобі буде потрібна допомога, просто мене поклич. Для фамільяра цього достатньо! - вона клацнула пальцями та зникла, а я з розритим ротом так і залишилась стояти біля дороги. 

Тільки потім очі вихопили ворону, що погойдувалася на гілці верби та чистила пір’ячко. І чого я не спитала в неї більше? Хто ця Гастуся, що за фамільяр такий  і що мені робити далі, аби не попасти в нову халепу? 

Мабуть, для початку, варто було розібратися з Трістаном. Адже не просто так я ризикувала життям, набираючи проточну воду. Через цього негідника, який мене обшукати хотів, ледь не втопилася! Тепер залишалося зробити головне - нічого не наплутати з зіллям і повернути його до тями. Раз плюнути! Тільки чомусь я вже заздалегідь передчувала, що знову щось піде не так…