Глава 6

-Поясни мені, будь ласка, що ти з ним зробив?!

В мене над головою погойдувався ліхтар, а поряд - просто на мішках з запасами картоплі лежав непритомний Трістан. Як виявилось, вхід до льоху знаходився просто на кухні, тільки я його не помітила і тепер тут з’явився новий мешканець, якого Вітрик вирішив трохи провчити. Правда було за що! Зі слів малого гостровухий вирішив присвоїти чароїт, який тепер повернувся до законної власниці і відтягував мою кишеню. Я ще раз потріпала ельфа за плече, але той навіть не ворухнувся. 

-Я його зачарував! - сердито промовив Вітрик. 

-Просто фантастика! Отже, в мене в домі буде лежати непритомна людина! 

-Злодій! - пробурмотів домовик.

-Добре, ти все зробив правильно! Прибрав гармидер, повернув мій чароїт, я тобі вдячна!     

Я видихнула та спробувала заговорити спокійно. З підлітками завжди важко, а в мене педагогічний талант взагалі відсутній. Лише одного разу довелося провести урок праці з дітьми сьомого класу і у нас всі сорок п’ять хвилин була абсолютна тиша. Правда, ніхто нічого не шив, бо всі слухали в моєму виконанні історію про привида кладовища та зачарований клад. То була вершина слави помічника вчителя, а ось як знайти підхід до впертого домовика я досі не знала. 

-Давай так. Ти просто його розбудиш, а я вже сама розберуся, що робити далі! - я поклала руку на плече Вітрика, але він помахав головою. -Тоді розкажи як зняти закляття! Розумієш, цього рудого шукатимуть і якщо знайдуть у нас в льосі непритомного, мене забере поліція. Хочеш знову залишитись сам за господаря?

-Ні, - він витер рукавом носа. - Але розчарувати повинна хазяйка! Пані Соломія залишила тобі книгу.

-Так чого ж ти мовчав!   

Ми швиденько видряпались нагору і Вітрик попростував до буфету, в якому я вчора знайшла залишки солодощів. Тут же лежала стара поварена книга, якій на вигляд було років сто, якщо не більше. Палітурка в неї ледь трималася, а сторінки пожовтіли і місцями зовсім готові були розсипатись. Я знизала плечима, не розуміючи, чим мені допоможе ще один сімейний раритет, аж доки не побачила краєчок листа, що був захований між сторінками. 

“Моя люба Пампушечка! Якщо тобі потрібна допомога, шукай її в цій книзі та пам’ятай - мої солодощі дійсно незвичайні! Соломія.” 

Я перегорнула папірець - більше не було ані слова. Оце так пояснення! Хіба що тут був рецепт термоядерної кави, від якої може прокинутись зачарований ельф! Я почала гортати сторінки і дуже скоро змушена була сісти, бо просто очам своїм не повірила. 

Хліб, що людей та худобу від хвороб оберігає. 

Настоянка, що звільняє від злого духу. 

Мед від чарів любовного блуду. 

Може все це досі сон? Я почала читати рецепти і виявила, що майже в кожному була така маленька примітка, навіть там, де мова йшла про мої улюблені іриски, що як виявилося “додають розуму”. Просто відмінна тема для каналу “Загублений світ”! Але навіть якщо уявити, що моя прапрабаця була забобонною сільською знахаркою і вірила в магічні властивості козячого лою, це не пояснювало того, що відбувається навколо!  

Єдина надія була на те, що я знайду якусь підказку від Соломії, тому почала гортати книгу, аж поки очі самі не зупинилися проти одного рецепта. Називався від “Настій з живої та мертвої води, що людину від сну пробуджує та чари знімає”. На щастя, для нього не потрібно було шукати кропиву, яка росте на кладовищі. Просто поєднати воду, яка в домі простояла одну ніч з проточною водою, розмішати дванадцять разів в одну і стільки з в іншу сторону. Вже потім достатньо було заварити на ній чай і напоїти того, з кого треба зняти чари. 

-Вітрику, а де можна набрати проточної води? - це питання вперше за моє життя стало проблемою, бо у бабусі був лише колодязь у дворі.

-На річці, звичайно! Але мені туди не можна! 

Довелося обійтися короткою інструкцією з пошуку місцевої річки. Я мала зовсім інші плани на ранок, але іншого способу розв'язувати проблему поки що не з’явилося. Отже, замість того, щоб відвідати крамницю Соломії, я подалася шукати річку Лип’янку і дуже сподівалась, що цього разу обійдеться без пригод. І правда, по дорозі я зустріла тільки хлопців, що ганяли на великах, та ще діда з козою. Мама таки мала рацію, на місто Смарагдова долина не дуже була схожа, хоча я здалеку і бачила кілька п'ятиповерхівок, школу та заправку. 

Річка також виявилася зовсім непримітною, така собі тарапунька, мабуть, мені по коліно! Я швидко поскидала кросівки, збігла вниз та витягнула пляшку, щоб зачерпнути водички. На березі нікого не було, навіть рибалок, але як тільки я нахилилася, за спиною почувся голос. 

-Тут воду не бери!

Я повернула голову я ледь не випустила свою посудину. Якщо Вітрик виглядав трохи дивакуватим підлітком, то той, хто до мене звертався, міг налякати навіть вдень при ясному сонці. По-перше, він в нього було зелене волосся та борідка, а по-друге, весь одяг здавався зшитим з латаття та ряски. 

-Тут одяг перуть, вода брудна, не бери! - повторив він. - Ось там, за містком чиста! 

-Ага, дякую! - я не могла відвести очей і відчувала щось середнє між переляком і неймовірною цікавістю. 

Чоловік при близькому розгляді виявився зовсім не таким страховиськом. Навпаки, він був досить молодий і навіть симпатичний, але дуже невдоволений. Може сюди мало хто ходив і йому завадили, а може належав до Партії Зелених і боровся з забрудненням водойм пральними засобами. Хай там як, я обійшла його якомога далі і покрокувала до містка, який ховався під деревами. Не знаю, хто назвав цю річку Лип’янкою, вона скоріше була Верб’янкою, бо вздовж берега росло безліч густих верб, а біля містка вони схилилися так низько, що купали гілки в прозорій воді. 

Правда я не помітила, щоб вона чимось відрізнялась саме в цьому місці й швиденько наповнила пляшку, раз у раз поглядаючи через плече, а треба було дивитись на гілки!