Глава 5

Якщо ви ніколи не вчилися на дипломата, вихід є! Тепер я знаю це точно - потрібно знайти в буфеті своєї бабусі фірмову наливку. Після того, як пляшка опустіла, ми з Трістаном вже почали спілкуватися, наче старі друзі. Не знаю, що там Соломія додала в напій, але мене все смішило і сьогоднішні пригоди вже здавалися просто кумедними, навіть те, що в мене в домі справжній ельф. Весь час уявляла обличчя тітки Ліми, якщо я б познайомила родину з таким претендентом на руку й серце. Що до самого ельфа, його не дуже радувала перспектива залишитись в Смарагдовій долині, але способу повернутися назад він, схоже, поки що не знайшов. 

-А цей, як ти кажеш чароїт… його не можна запустити знову? Це точно? Бо коли я крутила  кубік, там випадали і інші малюнки. Просто цей склався швидше! 

На столі лежав той самий магічний камінь, але як тільки я потягнулася до нього, ельф мене випередив, та відсунув його подалі.

-Це не просто малюнки, а магічні печатки. Вони теж працюють, тільки невідомо як!

Я бачила, що Трістан не дуже горить бажанням розповідати мені про свої здогадки. Він би так і не погодився, але, мабуть, вирішив, що завтра я все одно нічого не згадаю. Наївний! В такому стані в мене була одна проблема - трохи погана координація для парних танців. Але оскільки на вальс він мене не запросив, я підперла голову рукою і приготувалась слухати, одночасно милуючись його бурштиновими очима. 

Колір у них був не зелений, наче у кота, а медовий, з золотими рисочками. Оточені довгими рудими віями, ці очі були наче магніт і я в них просто танула. Це нічого, що недавно я ледь його не прибила, як то кажуть від ненависті до кохання один крок. У всякому разі зараз я готова була проговорити з моїм несподіваним гостем всю ніч. Що, як завтра він просто зникне, знайде свою “нору” і повернеться туди, звідки звалився мені на голову? 

- Чароїт - це предмет, який зачарували для виконання однієї простої дії, - він граціозно повів в повітрі рукою, наче щось намалював, а потім клацнув пальцями. - Може перенести тебе у просторі або часі, може захистити або лікує дрібні хвороби.

Але він слухається тільки того, хто його створив чи якщо у власника є ключ. Наприклад, ти знаєш слова, які треба сказати, або отримала дар через кров. 

Брр! Не знаю, як хтось інший, а я в дитинстві наслухалась про відьом, які не могли передати свій дар і через це сконати. І як їм треба простягнути віника, коли просять подати руку. Яким чином отримують той кровний дар і думати не хотілось, та й звідки він в мене міг взятися? Я потрусила головою і випила ще ковточок. 

-Ніяких чарівних слів я не казала! Я взагалі думала - це сувенір, бо він спочатку світився. Може спробуємо ще, дуже цікаво, що він вміє! 

-Впевнена? - гостровухий не поділяв мого оптимізму. - Якщо хочеш стати невидимою, або щоб тебе саму закинуло туди, звідки не повертаються, будь ласка!

Він повернув камінь на стіл і я перехопила поглядом дещо дуже цікаве, а саме перстень з великим смарагдом, що прикрашав вказівний палець. Чомусь я одразу подумала, що це непроста прикраса.

-А це часом не твій чароїт? - я очима показала на каблучку, але одразу про це пожалкувала. 

Трістан одвів погляд і куточки його губ нервово смикнулись. Вочевидь я торкнулася чогось такого, про що не варто розпитувати, може пам’яті про когось близького, хто вже в  кращому світі, а може, взагалі то була обручка… 

-Вибач, не хочеш, не розповідай. Якщо ти одружений, скандалу не буде, чужий чоловік то табу! 

Я намагалася надати своєму обличчю безневинного вигляду, але, схоже, воно вийшло єхидним. 

-Може тобі вже досить наливки? - красунчик явно від мене втомився.

-Який ти ввічливий! Це у всіх безсмертних ельфів так заведено, чи про вас розповідають казки?

Трістан відповів мені красномовною мовчанкою, але питання було аж надто важливим, щоб залишити його поза увагою. 

-Тобто ви не безсмертні? - я тихенько гикнула і прикрила рота рукою. - Це все вигадки, я так і думала! Хочете всім іншим показати свою перевагу, бо ви такі неймовірно вродливі, витончені натури, та ще мудрі філософи! А ось я, знаєш, онучка найкращої пекарки в Смарагдовій долині, не набагато гірше.

-А я думав - коронованої відьми…

-Ой, не починай! - я сердито відмахнулася. - Ти сам мене змусив. До того ж бабуся казала, що її солодощі незвичайні та дають вічну молодість, так що я не зовсім збрехала! Хочеш цукерочку? 

Така в вазі була всього одна. Трістан, як я і передбачала відмовився, тому я розгорнула папірець і закинула гостинець до рота. Смак виявився надзвичайним, щось схоже на білий шоколад, корицю та варену згущенку. Я трохи покатала цукерку язиком і відчула, як мене огортає тепло та спокій, а перед очима поплив туман, в якому губилося таке гарне обличчя ельфа…

Все це відбувалося наче секунду назад, але коли я розліпила важкі повіки, то поряд нікого вже не було. Гірше за те, я лежала у власному ліжку, майже з головою закутана у ковдру, а через вікно ласкаво світило сонечко. Мене як з катапульти викинуло! Невже все це наснилося? Що за чортівня тут відбувається? Двері в спальні були на своєму місці, навіть сміття хтось прибрав!

Очманіла, протерла очі і перевірила, може і браслет з вузликами зник? Але ні, червона нитка була на місці, скринька, яку я знайшла на горищі також, але пуста! Одразу злетіла вниз по сходах - камінець зник! На столі в кухні теж був повнісінький порядок, наче я й не вечеряла з найгарнішим чоловіком у своєму житті. Єдине, що мені прийшло в цей час на думку - поговорити з Вітриком. Мій “домовик” повинен був хоч щось бачити!

Через десять хвилин, скинувши піжаму та одягнувши футболку з шортами, я обійшла дім і наблизилась до прибудови. Вона мала єдине маленьке віконечко і двері, що виявилися незачиненими. Довелось нахилитися, бо вхід був занадто низьким, я зазирнула всередину і наче попала в дитячу казку. 

Такі затишні кімнатки малюють в книжках: ліжко, накрите ковдрою, зшитою з клаптиків, свічка у свічнику, полиця з глиняними мисками та шматок хіба під вишитим рушником, все, крім самого господаря.