Глава 3

У вас коли-небудь був власний домовик? Впевнена, що ні! Але всі уявляють його поважним маленькім дідусем, який порається непомітно по хазяйству і зовсім не схожий на незграбного розпатланого підлітка. Я не знала, що про це й думати, крім того, що хлопчик трошки дивний, а може й взагалі сирота. Саме такого б точно пригріла моя бабуся, бо в неї була неймовірно добра душа! Нехай вважає себе домовиком, я вирішила з ним не сперечатися, бо помічник мені точно потрібен! Тим більше хлопець не тільки дуже скромний, а й на диво хазяйновитий.  

Поки я намагалася оговтатись та трохи озирнутися в домі, Вітрик заварив чаю і насипав повну вазу бабусиних цукерок та печива. Деніс виявився правий - у Соломії дійсно залишилось достатньо солодощів, наче вона тільки що вийшла надвір і зараз повернеться. Скільки ми втратили, а могли б цілий вечір розмовляти про все на світі! Через думки про це в мене навіть защипало в очах, але Вітрик не дав і хвилини на те, щоб сумувати. 

Він діловито розповів про все, що тепер перейшло до мене у власність, показав кімнати й чистеньку спальню, але по-справжньому мене зацікавило лише горище. 

Божечко, ну чому я не потрапила сюди в дитинстві, це ж справжній рай! Чого тут тільки не було: старовинний ткацький верстат, патефон, посуд, що потемнів від часу, годинник, що вже не підлягав ремонту і купа цікавих дрібниць. 

Особливо впала в очі скринька, яка явно з’явилася тут недавно. На відміну від інших речей вона не була припорошена пилом, чи вкрита павутинням, а тому мені хотілося дізнатись, навіщо Соломія її заховала, і головне, що в середині?  

-Не знаєш, де ключ? - з надією запитала я Вітрика, але він тільки знизав плечима. 

Я подивилась навколо, навіть по підлозі пошарила очима, але марно, отже, доведеться подумати над цією загадкою пізніше. Може десь у баби Солі є потайне місце, чи вона залишила якусь іншу підказку. Чомусь мені здавалося, що ця знахідка точно буде важливою і почала гадати, що ж там приховано. Документи, листи, чи може сімейні фотографії? Я б залюбки подивилась на батька, бо в нас вдома не було жодного його фото…

Тим часом попри здогадки скринька здалася мені для цього досить важкою і я просто вирішила забрати її до своєї кімнати. Ведмежатник з мене так собі, відчиняти замки шпилькою точно не вмію, але обов’язково варто було спробувати! Поки я над всім цим міркувала, мій помічник вирішив, що виконав свої обов’язки і почимчикував до дверей.

-А ти далеко? - якось в його компанії було веселіше, та й дощ ще не припинився.

-До себе! Я ж тут в прихабелку живу! - свої володіння я ще не оглянула через зливу, але Вітрик показав мені на невелику прибудову, що виходила на задній двір. - Якщо щось буде потрібно, просто поклич! Або тричі постукай у стіну!

Отакої! Я навіть заперечити не встигла, хоч різні здогадки так і крутилися в голові. Смарагдова долина встигла мене вже так здивувати, що я не уявляла, чогось більше незрозумілого. А марно! Тому що ближче до вечора, коли я зібралася написати брату, мене спіткала нова неприємність.Ані зв’язку, ані інтернету, хоча по приїзді я телефонувала додому. Правда це було ще на автовокзалі, але не може ж бути такого, щоб за пів кілометра він нього зникло покриття! 

В таких випадках зазвичай діють перевіреним способом - починають шукати місце, де зв’язок ловить, що я і зробила, хоча це ні до чого не призвело. Зате в процесі пошуків я знову наткнулася на свою знахідку, яка після набігу на  горище так і залишилась на столі серед розкиданих речей. 

Чомусь вона не давала мені спокою. Я навіть подумала, що Соломія запроторила цей раритет подалі, бо викинути рука не підіймалася, а ключ просто загубився. Щоб впевнитись в цьому остаточно, я взяла скриньку та уважно її роздивилась. 

Деревина була така стара, що місцями вкрилася тріщинами, але лак ще не остаточно обліз і металеві деталі міцно тримали всю конструкцію. Кришку прикрашав орнамент і  візерунки, що сходились в центрі й утворювали чотирилисник. Як же я могла одразу на це не звернути уваги! Адже талісман Соломії точно сходився за розмірами з відмітиною на скриньці! Отже, ключ весь час при мені, тільки треба було самій до всього додуматись! 

Я потягнула за шнурок і нахилилась, щоб перевірити свою здогадку. Срібний оберіг миттю вислизнув з пальців, наче його притягнуло на своє місце магнітом. Ще секунду я чекала, зачаївши подих, а потім помітила, як з-під кришки з’явилася тоненька смужка світла, наче там увімкнувся ліхтарик. 

В дитинстві, коли дивишся мультики, скарби завжди сяють саме так, хоч очі закривай - всі оті золоті монети, прикраси та діаманти! Або пером Жар-птиці. Смішно, але інших припущень в мене не з'явилось і тремтячими руками потроху підняла кришку.

М’яке світло одразу згасло, а з грудей зірвалося розчароване зітхання. На червоній оксамитовій подушці лежала невеличка кам’яна брила. Ні, не сяючий магічний кристал, не діамант і навіть не зелена яшма. Такими зазвичай обробляють фасади офісних будинків в місті, а не палац падишаха. 

Отже, як завжди в моєму житті, то було перо птаха Обломінго, а  не Жар-птиці… Скоріше для заспокоєння я таки вирішила роздивитись камінець ближче. Він був невеликий, але дивної форми - рівний куб, та ще й поділений на маленькі квадратики. Якийсь доісторичний кубік Рубіка! А головне так само працював і виявилося, що грані крутяться і вздовж, і впоперек! 

Останній раз я збирала таку іграшку в школі, але уміння не проп’єш. Поступово на одній зі сторін вималювався візерунок, що утворював незрозумілий символ. Ще один рух - і його було завершено, тоді й сталося те, до чого ніхто на моєму місці не був би готовий. Камінець вирвався з рук, крутонувся і повис в повітрі. По кімнаті пробіг вітер, вікно зачинилося, а двері грюкнули так, що задрижали шибки.   

Сказати, що я злякалася - нічого не сказати! В мене що, галюцинації? Дуже повільно зробила крок і обережно торкнулася каменя кінчиком пальця. Бабах! Від вибуху мені підкинуло вгору, двері вилетіли геть і я незрозуміло як опинилася в коридорі. Після такого польоту в голові гуділо, очі запорошило пилюкою, але я, як не дивно, зовсім не забилася. Приземлилася так м’яко, що не одразу зрозуміла, що лежу зовсім не на підлозі.