Глава 1

Кожна дівчинка повинна мати мрію! Побути Снігуронькою на святі в дитсадку, отримати кришталеві черевички Попелюшки чи чарівну паличку. В мене теж було заповітне бажання і воно народилося біля кондитерського магазину. Перед Новим роком там стояла величезна черга і я тупцювались на вулиці, розглядаючи вітрини, прикрашені дощиком та кульками. 

В той день фантазія вперше полетіла так далеко, що в мріях я знайшла потайний хід в магазин і стала Володаркою тістечок, тортів і цукерок. То Принцеса в казці повинна бути тоненькою і легкою, як пір’їнка, щоб всю ніч танцювати на балу. Моя героїня про фігуру не думала взагалі, бо, як казала бабуся: худий щасливим не буває!

До речі про бабусю. Я бачила її всього кілька разів і ніколи не могла допитатися, чому мама з нею не спілкується? Хай мій батько виявився паскудником, що кинув дружину і двох малих дітей, але про бабу Соломію я не могла сказати нічого поганого. Хіба що була трохи дивна, вже час старій людині виглядати як всі бабці, а вона рум’яна та струнка, без жодної сивої волосинки! 

-Баба Соля, а скільки тобі років? - тактовності мені було не позичати, тому я залазила на коліна та гралася кораловим намистом.

-Багато, дитинко! А чого ти питаєш?

-Бо мама каже в тебе є якийсь страшний секрет! 

Діти безпосередні. Добре, що я не сказала вголос, те, що чула в розмові мами з кумою. А саме, що свекруха, мабуть, відьма, яка продала душу нечистій силі, бо в неї навіть зморщок немає! Зате є чорний кіт і ручна ворона Гастуся. 

-Cекрет, пампушечко? - сміялася баба Соломія і її рум’яні щоки ставали схожими на стиглі яблука. - То все мої солодощі, вони дуже корисні! 

Ось за це я ще більше любила бабусю. Ніяких розмов про карієс через медовик, млинці з кленовим сиропом, домашні іриски та шоколадні яйця з сюрпризом! Зазвичай нам передавали їх цілий кошик і я довго насолоджувалась цими молодильно-оздоровчими засобами. Аж до тих пір, поки отримала несподівану гірку звістку. 

Соломії не стало і ми не знали чому, бо ніколи не чули, щоб вона хворіла. Нам просто принесли телеграму, а трохи пізніше я дізналась ще одну приголомшливу новину про спадок. А ще лист, про який нікому не розповідала. 

Мама сприйняла це досить холодно. Мовчки прочитала папери й довго сиділа, дивлячись кудись в одну точку. 

-Добре, що хоча б про тебе згадала, а не відписала все тому… - “Той” - це зазвичай був мій батько, інакше його ніколи не називали. - У Соломії був непоганий дім і крамниця, якщо продати, в тебе буде достатньо грошей на навчання. Ще встигнеш подати документи. 

-І на кого ж я по-твоєму повинна йти вчитись? - на мене наче холодом повіяло. 

-Фінанси та бухоблік. Тітка Ліма прилаштує тебе до себе в контору, матимеш роботу з державним забезпеченням і відпусткою. 

Мама пустилася планувати моє щасливе майбутнє, а я сиділа приголомшена і наче дивилась страшний сон наяву. Серпентарій (вибачте, жіночий колектив), річний звіт, дупа, що приросла до офісного стільця й один той самий день бабака до пенсії. Дякую, аж підскакую! Нарешті, коли вона повернула до мене обурене обличчя, я спромоглася виказати власну думку.

-Все це заманливо, але я хочу спочатку поїхати й подивитись на будинок сама. Знаю, це тебе засмучує через ваші з батьком стосунки, але Соломія - моя рідна бабуся і я ніколи не була у неї за життя!

-На що там дивитись?! - спалахнула мама. - Богом забуте містечко, та й то називатись так стало лише останнім часом, а раніше було звичайне село! Тільки звучить пафосно Смарагдова долина, мабуть, через те, що багато пасовиськ для корів. Теж мені смарагди! 

-Тим більше я нічого не втрачаю. Візьму щось на пам’ять і можливо, здам дім в оренду чи продам. Я хочу бодай раз зробити щось за власним вибором, а не навчатись на бухгалтера, це зовсім не моє!

Думаю, не треба казати, що після цієї розмови ми посварилися. Я почувалася невдячною дочкою і дурепою, яка відмовляється від шансу змінити на краще своє життя.  Чому я не сказала мамі про головне, що мене підштовхнуло до такого шаленого вчинку? Тому що лист баби Солі був призначений тільки для мене і залишив більше питань, ніж відповідей.

Моя люба Пампушечка, якщо ти читаєш цей лист, то я вже в кращому світі, але наостанок хочу подбати про тебе. Ти повинна знати, що твій спадок - не тільки дім та крамниця, які я з радістю залишаю тобі, Джеммо, а й дещо набагато цінніше. Але, щоб скористатись цим подарунком, тобі потрібно виконати одну маленьку умову: ти повинна приїхати та прожити в моєму домі тридцять днів. Це не просто дурна забаганка старої, ти все зрозумієш, коли опинишся в Смарагдовій долині. Якщо за цей час тобі захочеться повернутись - так і чини, але раніше не продавай дім і не здавай чужим людям! Також ніколи нічого не бійся, бо я незримо буду весь час поряд. Обіймаю. Твоя бабуся Соля.  

В листі також був амулет з чотирилисником і бабуся наполягала, щоб я не знімала його весь свій “випробувальний термін” і це розбурхало мою фантазію. 

Я покрутила в руках старовинну прикрасу - нічого особливого, правда зі зворотного боку були якість незрозумілі знаки чи то ієрогліфи. Від часу стерлися, так що прочитати я їх не змогла, та й не особливо старалася, мабуть, дарча напис для першої власниці. І все-таки на яку таку небезпеку натякала Соломія? Розтовстіти на солодощах? Навряд. Посваритися з кимось, хто хотів би отримати спадок? Оце вже ближче до справи, але як тут міг допомогти оберіг? 

Отже, я не могла встояти перед спокусою, особливо через те, що точно знала - дім побудували на місці, де колись знайшли клад. І це була тільки одна крихітна таємниця батькової родини! То ж я слухняно наділа свій срібний амулет, взяла відпустку і через кілька днів сіла в автобус.

Проводжати мене прийшов тільки брат. Деніс навчався в поліційний академії, але в душі залишався дитиною, у всякому разі для мене. Коли він затягнув в салон мою немаленьку валізу і впевнився, що я вмостилася на своєму місці, то не зміг утриматись від жартів.