5

Стас 

Перед собою я бачив впевнену в собі дівчину, незважаючи на всі мої переконання, Катя стояла на своєму, ніякий дощ, і трьох метровий забор її не зупинить. Поклавши в руки в боки, вона уважно розглядала територію.
-Ти ж жив тут, можливо тут є десь місце де можна буде пролізти? - запитала Катя, дивлячись на мене. 
-Ні, нещодавно їх намагалися пограбувати, тому вони перевірили все, і залізти через якусь щілину не вийде. Або заходити через головний вхід, або перелізти через забор. 
-Тут є запасний вихід?
-Так, але він також зачинений, але висота воріт біля нього менша. 
-Ну тоді ходімо туди!- я дивився на неї і не розумів, чи вона зараз говорить серйозно, чи це знов її невдалий жарт. Але судячи по її погляду, вона справді не жартує. 
-Катя...
-Я знаю, що дощ, але ж ми не даремно подолали цей нелегкий шлях.Будь ласка, ходімо, чим довше ми будемо стояти, чим більше ми намокнем.- я не зміг витримати її жалісного погляду, знаючи, що вона не зупиниться, я попрямував до запасного входу. 
-Доганяй.- сказав я, не повертаючись до неї. Вона швидко підбігла до мене, і ми пішли. Так як територія велика, нам довелося довго обходити. Вже через десять десять хвилин, ми стояли біля старих дверей. Мені цікаво, як вона планує перелізти через забор або двері. Повернувшись до неї, я побачив, що Катя труситься від холод, вона буда одягнена в чорні  бруки, і білу водолазну, а на верх оглянула чорну куртку. 

-Дивись, дерево.-тикнула пальцем вона на вербу біля нас. 
-Бачу, і що? 
- Підсади мене на дерево.
-Ти що з глузду з'їхала? Зараз не час показувати що ти в джунглів, тебе точно звати Катя чи можливо все ж така Мауглі? 
- Ха-ха-ха як смішно. Навіть якщо ти мене і підсадиш до забору, я не зможу перелізти,бо я не дістану. А так ти зараз допоможеш мені вилізти на дерево, і я потім гілочці доберуся до забору, а потім стрибну, і все. -сказала вона посміхаючись.
-Ти впевнена, що та гілка тебе витримає? 
- Е це на що ти натякаєш? Вона взагалі-то і тебе ще втримає, так що давай до діла. -зрозумівши, що вона не відстане, я допоміг її вилізти на дерево.
-Тільки обережно там, ти мені ще жива і здорова потрібна. 
-Не переживай, у мене все під контролем!- Катя дуже швидко добралася до забору, оцінивши ситуацію, вона стрибнула.В цей момент я злякався за ню, хоча було й не висока, але хто зна, що може бути. 
-Ти як?- запитав я, але відповіді так і не почув. Навіть не думаючи, я швидко заліз на дерево, обережно дійшов по гілці до забору, глянув в низ і побачив, що Катя стоїть знизу і чекає на мене, я обережно стрибнув і приземлився на ноги. Я не вперше це робив, але ж Катя, вона напевно дуже злякалася. 
-Ти як? Чому ти мовчала?- почав запитувати я паралельно оглядаючи її. 
-Так все добре, я нормально приземлилася, вибач, що не відповіла, я просто так захопилася вашим садом, що й не звернула увагу на твої слова. А ти як? З тобою все добре? Ти цілий? Нічого не болить?- вона почала також оглядати мене,  впевнившись що зі мною все добре вона припинила свій обшук і відійшла. Не знаю чому, але мені подобалися їх дотики, її погляд з тривогою. Невже вона переживала за мене? 

-Ну що ходімо?- запитав я, взявши її руку в свою. Відчувши тепло її руки, мені захотілося обійняти її, зігріти, але я приборкав свої бажання, і не дочекавшись її відповіді, попрямував в будинок. Весь час Катя мовчки йшла, якби я не тримав її руку, то б взагалі напевно думав, що вона залишилася ще досі біля забору, вона так тихо йшла. Невже вона передумала.

Перш ніж зайти в будинок, я повернувся до неї і запитав:
-Все добре? Якщо хочеш, ми можемо поїхати?
-Ми зайшли надто далеко, щоб повернутися або щось змінювати. -сказала вона у вимушеною посмішкою.-Ну що ж ходімо, коханий, дороги назад в нас немає.-і ось тепер вона справді посміхається своєю чарівною посмішкою. 
Я відчинив двері, і пропустив її вперед, вона впевнено зайшла в будинок. Ось тепер я впізнаю свою Катю.
Ми зняли верхній одяг і пішли у вітальну, де вже зібралася вся родина і почала вже снідати. Ми зайшли тихо, тому ніхто не звернув увагу, всі були зайняти сніданком. 
-Доброго ранку, смачного вам! - сказала Катя, я промовчав. Всі одразу ж повернули голову в нашу сторону. Я подивився на Катю, і побачив перед собою впевнену жінку, я й не здивований що вона самостійно заснувала готель.
-Синку, як я рада тебе вчити.-сказала мама підходячи до нас. Вона обняла мне а потім повернулася до Каті. 
-Добрий день, я Катя-наречена вашого сина, приємно познайомитись, Стас дуже багато про вас розповідав.
-Наречена?Ти чув Сашо, яке щастя!- до Каті підбігла бабуся і почала її обіймати. Я не помилився щодо вибору, Катя сподобалася їм.- Я Галина Іванівна, бабуся Стаса, але можна проста й бабуся, як не як ми скоро будемо однією родиною...
-Як ви зайшли?- перебив дід. Я й не здивований, він не радий нас бачити. 
-Якщо...
-Ми перелізли через забор!-гордо викрикнула Катя, перебиваючи мене.
-Як перелізли? -в мами зараз інфаркт тут станеться. 
-Ой, знаєте коли ви сказала, що нас не впустять, я вирішила не даремно ж ми пройшли цей довгий шлях, до того ж мені довелося рано вставати, а я до такого не звикла. Тому не довго думаючи, ми вирішили перелізти через забор, але так як він високий..- Катя продовжувала далі розповідати, але я вже їх не слухав, я не міг відвести погляду від неї, вона так захоплено розповідає,її очі так світяться від щастя. 

Бабуся запросила нас за стіл, незважаючи на дідові заперечення. Сніданок почався наче нормально, Катя познайомилася з Дімою і Сніжаною, і їхніми дітьми Віком і Владом. Вона одразу ж найшла спільну мову з усіма присутніми, крім діда. Він взагалі не говорив до нас, лише кидав принизливі погляди в сторону Каті. 
-Як ви познайомилися?-запитала мама в Каті. 
-Я думаю ви не здивуєтеся, на роботі.-відповіла вона, дивлячись з посмішкою на мене. Мама почала розпитувати подробиці, і на всі питання Катя відповідала так, що навіть я почав повірив що це правда. 
- Хто твої батьки?-неочікувано запитав дід. 
-Вас цікавить ким вони працюють? І чи багаті вони?-прямо запитала Катя. 
-Хоча можеш не відповідати, судячи по твоїм манерам і поведінці, ти народилася в селі, в бідній родині, можливо твої батьки любителі випить, напевно твої батьки не любили тебе, тому через це ти зараз так відчайдушно шукаєш любов й уваги. Перелізла через забор, щоб привернути увагу, сидиш тут посміхаєшся всім, а насправді тут лише заради грошей, ти ж не любив Стаса, ти з ним лише заради грошей.
-Досі! Що ти таке говориш?-крикнув я, не втримавшись. Як він взагалі може говорити їй таке б обличчя, він ж навіть не знає її.
-Стас, все добре, нехай Олександр Іванович продовжує, мені самій цікаво почути нові факти зі свого життя.-я відчув, як Катя поклала свою руку мені на коліно, і глянула мені в очі. Я не очікував, що вона буде це терпіти, я сердито глянув на діда, він був здивований її відповіді.-можете продовжувати Олександру Івановичу, я вас уважно слухаю.