Посиділи ми нормально. Все як в Америці. Я завіз Дена додому і ми домовилась завтра разом поїхати до школи. День обіцяє бути веселим...
2 вересня, вт
07:00 я прокинувся. Це вже добре. Одягнув футболку, джинси та кросівки «Nike». Спустився, поснідав з батьком, якому також на роботу.
–Гарного тобі дня, сину! Удачі–побажав він перед тим, як я вийшов
–Сенк. І тобі)–відгукнувся я, зачиняючи двері.
7:35 Ден виглядав щасливим.
–Чого ти так світишся?–спитав я
–День хороший
–Та ну, не мовчи. Закохався чи що?
–Ну є трохи
–Оуууууу–я присвиснув—і хто ж ця красуня?
–Лара
–Хороший смак. Ну тоді всі інші – мої
–Хах. Ну звичайно!
Раптом невідомо звідки виїхав чорний BMW. Крута тачка. Ми майже зіткнулись. Машина затормозила. Я вийшов
–Ей, баран, куди так несешся? Окуляри одягни!–нервово випалив я
–Сам баран косоокий,–водій вийшов з машини. Та це ж Влад– ой, сорян, бро. Не виспався.
–Та буває. Але на майбутнє будь уважнішим!
–Та без проблем
Мирно розїхались. Домчали ми без пригод. В запасі ще 10 хвилин. Зайшовши в клас, помітив, що всі дівчата з‘їдають мене поглядом. Лише Софі дивилась з острахом. Я підійшов до неї
–Привіт, Софі!
–Угу
Сів я з Деном на останній парті. Софі ж сиділа через парту попереду мене. Чим ближче–тим краще.
8:00 дзвоник. Зайшла якась нафарбована швабра. Певно класуха.
–Сьогодні в нас новий учень з Америки. Нікіто, підійди сюди!–я встав і підійшов–Прошу всіх прийняти його, як свого–вона перевела погляд на мене–надіюсь, що тобі тут сподобається. Я – Марія Іванівна–класуха обняла мене. Фууу. Не люблю ці телячі ніжності–ну все, сідай.
Вона вела хімію, яку я не сильно розумів. Але програма в нас була поглиблена по всіх предметах, тому цей матеріал я знав. Ну хоч щось...
14:30 уроки пройшли швидко. На перервах багато дівчат підходили знайомитись. Руда (Кейт здається) запросила в п‘ятницю на вечірку. Я погодився. Цікаво ж чим українські туси відрізняються від американських. Доїхали з Деном додому без проблем. Якось нашвидкоруч зробив домашку і погнав у магазин квітів. Завтра на одну дівчину чекатиме сюрприз...
3 вересня, ср
07:20 Ден подзвонив і сказав, що захворів. Я виїхав раніше. Хотів зробити подарунок Софі. Тут всі приходять пізно, тому за півгодини до дзвінка школа була пуста. Я поклав у шафку Софі букет її улюблених білих троянд, але квіти були не в найкращому стані. Гнилі, майже чорні та пом‘яті–я постарався) без записки не обійшлось: «Твоя душа така ж прекрасна, як ці квіти». Думаю вона оцінить. В клас швидко почав сходитись народ. Софі ще не відкривала шафку. На другому уроці моя колишня прийшла заплакана. Цікаво чому?😈 Квіти були в смітнику, а її підводка і туш розповзлися по всьому обличчю, але навіть зараз вона була нічогенька. Господи, про що я думаю? Вона–стерво! І на цьому крапка!
Далі все як звичайно: домашка, спортзал (треба ж подобатись дівчаткам), поїв і спати. На завтра в мене є ще одна ідея...
4 вересня, чт
Сьогодні Дену стало краще. Ми поїхали разом. Він спитав чи я не знаю, чому Софі вчора звонила йому і казала, що я придурок. Я відповів, що ні. Уроки йшли нормально. Поки не було фіз-ри. Я відпросився вийти і, зайшовши в дівчачу роздягальню, взяв її одяг. Потім облив його заздалегідь приготованою фарбою і повернув на місце. Як результат — Софі не переодягнулась. На великій перерві я «випадково» облив її соком.
–Пробач. Я ненавмисно–сказав я і винувато посміхнувся
–Я тебе ненавиджу–крізь зуби процідила вона і швидко вийшла з їдальні. Все йде за планом...
На наступному уроці Софі не було. Кейт сказала, що Софі прихворіла трошки. Певно від Дена підхопила.
Коли ми їхали додому, то Ден признався, що зустрічається з Ларою
–Ви вже цілувались?–по-братськи спитав я
–Ну так–зізнався Ден
–Та не соромся ти. А до чогось більшого коли перейдете?
–Та ну тебе
–Ну не хочеш–не говори)–я посміхнувся. Хлопчик закохався. Ну і дурень
Батько сказав, що сьогодні ми йдемо в гості до Софі та її батьків. Коли ми приїхали, то я зрозумів, що в Софі грошей чимало. Її батьки мають шикарну віллу, навіть кращу, ніж ми. Тут все таке дороге. Але в нас у Америці було дорожче. Ми поїли і дорослі відправили нас з Софі погуляти. Вона була наляканою. Дуже наляканою.
Коли ми йшли, то вона спитала:
–За що ти мене так ненавидиш?
–Якби не ти, то моя матір могла б бути жива.
–Але я ж її не вбивала. Я не хотіла, щоб так вийшло.
–Не смій про неї говорити. Ти страждатимеш так, як страждав я. Я потурбуюсь про це, поки смерть не здасться тобі найкращим виходом
–Що мені зробити, щоб ти мене не зачіпав?–налякано спитала вона. Ми проходились по мосту над річкою. Мені в голову прийшла ідейка...
–Якщо ти невинна, то стрибни у воду. І більше я тебе не зачіпатиму– я добре знав, що Софі не вміла плавати. Вона ненавиділа воду, бо так втопилася її двоюрідна сестра.
Я очманів, коли вона стрибнула. Я миттю зняв свій одяг і, залишившись в одних штанах, стрибнув за нею. Коли я притягнув її до берега, то вона дихала. Важко, але дихала. Я був у шоці. Коли вона почала нормально дихати, то я почав дивуватися:
–Ти що, здуріла? Тобі жити набридло? Ти ж плавати не вмієш!–майже кричав я
#712 в Сучасна проза
#3817 в Любовні романи
#908 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 14.02.2020