Розділ 1

Зазвичай наше життя сіре та нудне. Все таке буденне... Щодня ти прокидаєшся, йдеш до школи, потім додому, вчиш уроки та спиш. Ця одноманітність така рідна, але водночас дуже набридлива. Тому, на щастя чи ні, в житті бувають моменти, які змінюють ВСЕ. Щось схоже сталося зі мною.

літо 2015 

Софі запросила мене на якийсь фестиваль. В Америці вони бувають часто. Ми гуляли та розважались. Все ж таки 7 клас. Ми були дітьми... Повернувся я додому пізно, бо ми жили далеко від центру, а автобуси вночі там рідко ходять. Батько був у відрядженні, а мама зі мною – вдома. Коли я зайшов до будинку, то побачив, що посеред вітальні лежить мама. У неї слабке серце. Дуже слабке. Я негайно зателефонував у швидку, але коли я підійшов і взяв її руку, вона була холодна.

Батько приїхав на наступний день. Лікарі встановили дату смерті: 13 липня 2015 р. 20-21 година. На похоронах я заливався сльозами. Не те, щоб істерив, а просто ревів. Я не міг себе контролювати. Єдине, що я міг – це зрозуміти, що вона вже не з нами. Або через Софі. А все через той клятий фестиваль. Ненавиджу! НЕНАВИДЖУ!

Батько записував мене до всіх психологів, які тільки існували. Йому навіть здавалося, що я почав поступово приходити в себе. Авжеж, він такий наївний, але насправді все не так, як йому здавалось. Я будував план помсти. Я жив заради неї. Якби не помста, я б вбив себе одразу після смерті матері. Можливо. Софі була на похоронах, бо наші батьки дружили. Через тиждень вони переїхали до України. Цікаво чому? 😈

літо 2019

Я досі пам‘ятаю все, що сталося в той день. І вона скоро теж це пригадає... Батько сказав, що в нього справи по бізнесу в Україні. Тому ми тимчасово переїдемо туди. На рік-два. Ми житимемо в одному місті з Софі. Її батьки також пов‘язані з нашим бізнесом, тим більше вони – хороші друзі нашої сім‘ї. Я вчитимусь з нею в одній школі. Це 11 клас. Одного року мені буде цілком достатньо, щоб вона запам‘ятала школу як пекло. Їй буде весело! Дуже весело.

за тиждень до школи

Я неохоче прокинувся. На годиннику 10 ранку. Давно я так не спав. Батько купив якусь шикарну віллу за містом. До школи я їздитиму машиною. В Америці права з 16. Мені 17) Шах і мат, дорогі українці. Взагалі-то тут непогано. Українську мову я вчив ще з дитинства, бо тут народилася моя мама. Але все ж вдома краще) а мій дім в Америці.

Я підійшов і подивився у дзеркало. Звідти на мене глянув гарний брюнет з карими очима та крутим пресом. Звісно ж я сплю без футболки. На свій вік я був нормальним: 180 росту, 80 кг. Я подобався дівчатам, а саме головне – собі. Можливо я егоїст? Та ні.. просто інколи люблю тішити своє его.

По сусідству з нами жив Ден – мій майбутній однокласник. Теж качається, але до мене йому далеко. Ден веселий і прикольний. Хоч нудно тут не буде. В Дена ще нема тачки, як і прав, тому ми каталися по місту на моїй. Якось так швидко і непомітно проминув тиждень.

1 вересня 07:30, пн

Мене розбудив будильник. В мене був гарний настрій, що траплялось дуже рідко. Одягнув білу футболку та чорні джинси. Напевно тут немає форми, хоча якщо і є, то мене це не стосується. Поснідавши, заїхав за Деном і дорогою до школи ми купили по букету білих троянд – він казав, що їхня класуха від них просто балдіє. В 9:00 почалась та тупа офіційна маячня, директор щось там базікав, але його мало хто слухав. Десь через півгодини нас позаводили до кабінетів на міні-збори. Класуха здається адекватна, тому в майбутньому проблем не буде. Всі нові одноклашки дивились на мене, як на якогось Бога чи демона. Я й сам не второпав. Але захоплені погляди дівчат я помітив. Тільки одна з них дивилася з страхом. Моя дорога Софі. А вона змінилася. Руді кучері, які колись мені так подобались, безслідно зникли. Тепер це ідеально біле пряме волосся. На лиці був природній макіяж. Очі потемніли і тепер – темно-сині. А фігурка нічогенька. Я широко їй посміхнувся. Софі швидко відвернулась. Вже боїться мене. Чудово.

Після «зборів» ми з Деном і його компашкою вирішили поїхати на якусь піццу – в честь початку нового навчального року. Коли ми зробили замовлення в McDonald’s, то всі горіли бажанням зі мною познайомитись, особливо дівчата. В їхній банді було четверо хлопців (включаючи мене і Дена) та 4 дівчини. Ідеально. Якась руда почала знайомитись–вона як викопана Софі в дитинстві.

–Привіт, я – Кейт–привітно прощебетала вона

–Я – Аніка–теж представилась нічогенька білявка

–А я – Лара–сказала ще одна блондинка

–Я – Влад– пробурмотів якийсь брюнет. Чимось він мені нагадує мене. Самовпевненістю? Самолюбством? Та ні, певно волоссям

–Ігор–сказав його світловолосий друг

–Мене ти вже знаєш–випалив Ден

–І мене теж–сказала Софі. Усі здивовано глянули на неї

–Мене звати Нік– відрекомендувався я, – Софі була моєю подругою,–пояснив їм–Але шкода, що лише в дитинстві–сказав і загадково посміхнувся.

В її темних, як океан, очах проманув страх. Я ще ширше посміхнувся.