Розділ 7. Горе Макса

Декілька днів я намагалася витягнути з Макса хоч щось, але він тільки сердився на мене і говорив що нічого не скаже мені. Ну добре не хоче говорити нехай не каже, тепер і я не буду говорити з ним більше поки він не розповість мені. І ось так ми гралися у цю війну декілька днів до одного моменту. У Макса померла бабуся, і я про це дізналася звісно ж не від нього. Тепер не до ігор адже у Макса горе, і я як його подруга маю підтримати його. Коли я поїхала до Макса додому, там вже було купа незнайомих мені людей, яких я обходила стороною. А коли Макс побачив мене то відразу накинувся до мене з обіймами. Він плакав розумієте просто плакав, я ніколи не бачила як плачуть хлопці. В нього очі були червоні, його всього трясло, він навіть говорити не міг нормально. Лише сказав, що скучив за мною і що йому погано, і все. Я обійняла його ще сильніше мені його так шкода. Увечері приїхала мама Макса Ольга Іванівна звісно ж ми з нею познайомилися хоча я собі це не так уявляла. Після поховання бабусі Макса пройшло декілька днів, і ці дні я так можна сказати жила у Макса допомагаючи та підтримуючи його за що мені дуже дякувала Ольга Іванівна так як вона мала їхати знову закордон, а тут виходить крім мене у Макса немає ніякої підтримки. Вже увечері Ольга Іванівна поїхала, а я залишилася у Макса далі, я пояснила татові що я не можу кинути Макса і тому деякий час побуду з ним. Звісно тато був не проти, він же все розуміє. Вже була одинадцята вечора, а Макс ніяк не ліг спати. 

    - Макс, давай може спати вже ляжеш тобі ж потрібно виспатися, - говорю обережно та тихо до нього. А він лише махає головою та дивиться в одну точку. 

     - Але Макс ти ж сам розумієш, що треба поспати, треба набратися нових сил і відпочити, - намагаюся хоч так до нього достукатися.

     - А ти зі мною побудеш поки я засну?, - питає.

     - Звісно що так, - ну як можна відмовити людині у якої горе ну ніяк. Бо Макс став для мене дуже дорогою та близькою людиною не дивлячись на те що ми не так давно і знайомі, якійсь там пару місяців. Але за ці пару місяців він став для мене дещо більшим ніж просто друг. Я принесла Максу подушку та ковдру і сіла поруч з ним. Я бачила як йому було погано, спочатку втратив тата, а тепер ще й бабусю. Видно, що він її любив найбільше за всіх бо саме його бабуся це єдина пам'ять яка нагадувала його тата. Макс тримав мене за руку аж поки не заснув. Звісно ж я пробувала забрати свою руку, але все марно він не відпускав мене. Всі ці похорони і все це мене вимотало я так стомилася, що заснула поруч з Максом. Наступного ранку я прокинулася від того що відчувала на собі гаряче повітря як виявилося присо я лежала дуже близько з Максом і це він так гаряче на мене дизав. Я старалася тихенько встати, щоб не розбудити його і мені це вдалося. Поки Макс спав я вирішила приготувати йому сніданок бо сили треба нам обом. Поки сніданок готувався я зателефонувала до тата, щоб він не хвилювався за мене він мене похвалив за те що я така розумничка і не кидвю своїх друзів в біді. Я б і ніколи не кинула свохд друзів в біді, хіба що тих які не чесні та не добрі зі мною, але це все не про Макса. Через декілька годин сам Макс і прокинувся. 

     - Я вже думав ти мене покинула, - сказав він сонний заходячи в кухню.а

      - Та ти шо ніколи б зроду я так не зробила давай краще снідати, - я розставили тарілки.

Не знаю чи то так Макс зголоднів за ці дні, чи то сніданок був смачний, але він з'їв усе ще й попросив добавки.

     - Слухай Владо, я тобі дуже вдячний за все те що ти для мене робиш, якби не ти я б не вижив тут, ну як мінімум помер би від голоду, я дуже щасливий що в мене є така дівч...подруга як ти, і я дуже ціню те що ти для мене робиш, дякую тобі ще раз, - він поклав свою руку на мою.

      - Та немає за що, мені дуже приємно це чути, - мені стало ніяково якось. 

А Макс просто продовжував гладити моб руку.

      - Чекай що це я бачу?, - вирішила пожартувати на ним.

       - Що ти бачиш?, - нічого не зрозумів Макс.

       - Я бачу посмішку на твоєму обличчі, - посміхнулася до нього.

        - А так, але її б не було якби не ти, - ще раз посміхнувся Макс.

Ніколи не думала, що чиясь посмішка буде так мене радувати. Я бачила, що Максові стає краще і мене це дійсно радувало. Після обід ми з Максом пішли на прогулянку, йому потрібне було свіже повітря, і мені теж щоб голова почала нормально робити. Деякий час ми йшли просто мовчки поітм Макс почав розмову:

      - Скажи, а ти б хотіла мати відносини з хлопцем?

      - Не знаю, мабуть так, але все вирішить доля, а чого ти питаєш?, - невже натякає на себе.

      - Та просто так цікавлюся, - відповів трішки сумним тоном. Дивно все це якось, останнім часом він багато разів натякав на щось таке, говорив не зрозумілі слова, може просто фліртує, або ж...

Додому ми повернулися від вечір, вечірнє повітря свіжіше за те що було вдень і мені, нам обом сподобалася прогулянка. Ми говорили на різні теми з Максом, я старалася говорити про щось хороше, щоб Макс не так часто думав про бабусю і не засмучувався бо на такого розбитого я не могла дивиться просто так.