Розділ 23. Любовний трикутник або ревнощі до друга

Богдан

Продовжуючи грати з Мар’яною в настільний теніс, я з цікавістю відзначив її несподівану вправність. Рахунок був 5/7 на мою користь, але вона чітко боролася за кожне очко, не даючи мені жодного шансу розслабитися. Чесно кажучи, це навіть додавало азарту — не кожен день зустрічаєш дівчину, яка не просто грала, а дійсно вміла тримати ритм.

На відміну від Міші, який іноді любив поступитися, аби викликати усмішку у своєї суперниці, я не збирався піддаватися. Перемога мала бути чесною, без жодних поблажок. І хоча бачити рішучість у її очах було захопливо, це аж ніяк не означало, що я дозволю собі відступити.

Кожен удар змушував мене краще зосередитися на грі, але одночасно в голові зринали дивні думки. Здавалося б, просто теніс, звичайне суперництво, але чомусь я відчував, що Мар’яна кидала мені виклик, якого ще ніхто не наважувався зробити.

«Мар’яно, тобі не вдасться в мене виграти,» — подумки промовив я дивлячись на неї.

Кожен раз, коли Мар’яна вигравала очко, мені ставало нестерпно. Я старався не показувати емоцій, але відчуття всередині заважало зосередитися. Я навіть не помітив, як рахунок зріс до 8/8. Зробивши декілька подач ми завершили грати в теніс з рахунком 8/10 я виграв, хоч це і не принесло радості.

Після цього ми всі разом вирішили зіграти в більярд, Міша, здавалось, обережно підходив до цієї гри, щоб допомогти Мар’яні. Він був поруч, коли вона прицілювалася, кидав якісь жарти, що викликали в неї посмішку. Я лише холодно дивився на них обох, а в душі я відчував дивні почуття. Ревнощі? Та ні, це ж смішно. Чого мені ревнувати? Я ж, як завжди, тримав дистанцію. Але чому тоді цей дратівливий погляд Міші на Мар’яну почав викликати у мене неспокій? Я дивився на них і раптом зрозумів, що навіть не знав, що відчував до цієї дівчини. Вона не моя, і навіть думка про те, що вона могла б бути з Мішею, викликала в мені внутрішній супротив.

Чому я так переймаюся? Міша, здавалося, справді в неї закоханий. Його погляд, сповнений м’якої ніжності, викликав у мене спробу посміятися над собою. Чи це нормально — ревнувати друга до дівчини, яка, по суті, навіть не належить мені?

Мар’яна… Щось у ній було особливе, хоча я не міг збагнути, що саме. Вона відрізнялася від інших, не йшла на поступки, не лестила й не намагалася сподобатися. Чи це мені здалося, чи я справді відчув до неї щось більше, ніж просто симпатію? Це неможливо. Я ж завжди залишався осторонь. І жодна дівчина не змогла втримати мою увагу надовго.

Але Мар’яна… вона ламала цей лід, хоча навіть не усвідомлювала цього. Можливо, саме тому мене так зачепила ця сцена з Мішею.

Прокляття. Мені не подобалось те, як усе змінювалось.

Я завжди мав контроль — над собою, своїми почуттями, своїм життям. Але з Мар’яною цей контроль раптом здався ілюзією. І чим довше я дивився на її усмішку у відповідь на Мішині слова, тим більше усвідомлював: ця дівчина пробудила в мені щось таке, чого я не збирався визнавати.

Я продовжував спостерігати за Мар’яною, хоча намагався цього не показувати. Вона тримала кий впевнено, вміло прицілюючись, у її очах жевріла зосередженість, м’яка рішучість, яку я помічав лише в небагатьох людях. Мар’яна навіть не намагалася викликати чиюсь симпатію або привернути увагу. Все, що її цікавило в цю мить, — це гра.

Міша, без сумніву, щиро захоплювався нею, підтримував кожен її вдалий удар. Він час від часу кидав на мене запитальний погляд, ніби очікуючи, що я приєднаюсь до їхнього жартівливого настрою, але я лише мовчки спостерігав, аналізуючи власні думки. Чомусь його щирий захват і теплота викликала в мені лише  роздратування.

Я вирішив приєднатися до гри, і Міша, як завжди, зустрів моє рішення з невимушеним кивком і ледь помітною посмішкою. Його вміння легко сприймати все навколо — чи то складнощі, чи то проблеми в особистому житті — завжди мене вражало. Хоч життя йому і підкидало труднощі, він ніколи не втрачав спокою. Проте його доброта до жінок завжди дивувала мене: більшість з них просто користувалися ним, але він уперто залишався доброзичливим, ніби вірив, що його щедрість колись оцінять.

Я ж віддавав перевагу іншій тактиці — контролювати свої емоції й уникати зайвих очікувань. Однак наша дружба була надійною, і навіть спільна симпатія до однієї дівчини не могла її зруйнувати.

Мар’яна відчайдушно змагалася за кожне очко, її погляд зосереджений, але коли вона оберталася до мене, у її очах з’являлося щось інше. Щось, що не можна було приховати.

Щось, що вона, можливо, намагалася приховати, але не могла. У цих поглядах була якась особлива нотка, яку я відчував інтуїтивно, хоча й не міг дозволити собі відповідати на це.

Здавалося, що вона хоче сказати більше, але боялася або не наважувалася. Чи, може, це тільки моя уява, яка дала собі слабину на одну коротку мить? Я не збирався піддаватися цьому ефемерному впливу. Моя холоднокровність — це те, що дозволяло мені завжди залишатися в вигідній позиції, навіть коли інші починали втрачати самовладання.

Тому я лише легенько кивнув їй у відповідь, дозволивши собі ще одну посмішку, яка одразу зникла. Хай продовжує грати в свою гру. Я ж і далі буду лише спостерігачем.

Після гри ми попрощалися з Мішею, коротко обмінявшись кількома словами, й вирушили до моєї машини. Я помітив, як Мар’яна, трохи нервово ховала очі, сіла поруч, але на це не звернув уваги. Слова були зайвими; ми обидва мовчали, заглиблені кожен у свої думки.