Розділ 12. Вечеря

Богдан

До Катерини я вирішив заїхати вже завтра, а поки потрібно було не забувати і про вечерю. Заїхавши в свою холостяцьку квартиру, я швидко сходив у душ і, переодягнувся в білу сорочку та чорні штани, вирішив обмежити свій образ на цей раз без краватки та піджака. Сівши у свою БМВ, поїхав спочатку до Марини, а по дорозі вирішив підхопити вже Мар’яну з її хлопцем.

Зупинившись біля будинку Марини, жінка все чекала коли ж я їй відкрию двері. Я ж тим часом навіть не намагався цього робити, приділяти увагу моїй тимчасовій супутниці не входить в мої плани. Жінка постояла декілька хвилин і, коли зрозуміла, що годі чекати від мене якоїсь уваги, сама відкрила двері моєї автівки. Розсерджено сіла на сидіння, і подумки кидала в мене блискавками, які не потрапляли в мене через мою холодну броню.

Коли ми рушили з місця, Марина кинула на мене погляд, вочевидь хотіла щось сказати, я ж був сконцентрований на дорозі. Та після недовгої тиші вона все-таки мовила:

— Богдане Борисовичу, ви чули, які чутки про вас ходять по компанії? — запитала Марина, кинувши на мене допитливий погляд. Я, хоча й був зосереджений на дорозі, відчув, як в уяві почали малюватися можливі сценарії.

— І які ж? — здивувався я, адже зазвичай чутки обминали мене.

— Кажуть, що ви гей, — відповіла вона, без зайвих вагань. Чомусь у той момент мені хотілося усміхнутися, проте я стримав емоції.

— Цікаво, а з чого такі припущення? — запитав я, намагаючись звучати зацікавлено, хоча не сподівався почути щось справді вагоме.

— По-перше, ви вже багато років холостякуєте, а по-друге, ви уникаєте жінок, навіть не проявляючи жодних знаків уваги. Вам,  байдуже, — сказала вона, злегка підкресливши слова, немов це було відвертим відкриттям.

Яка ж абсурдність! Досі існують люди, які вважають, що якщо чоловік холостякує і уникає жінок, то це означає, що він точно гей. Але моя сексуальна орієнтація ніколи не викликала у мене жодних сумнівів. Насправді, причини моєї обережності крилися набагато глибше. Жінки для мене часто ставали джерелом непорозумінь і проблем, тож я вважав за краще залишатися на самоті. Мені подобався мій власний простір і свобода. І якщо я коли-небудь відчую потребу у фізичному контакті, я знав, що знайти компанію не складе труднощів. Я просто не хотів, щоб моє життя перепліталося з незручними емоційними ситуаціями, які зазвичай виникали у стосунках.

— Ви справді вважаєте, що я гей, Марино? — запитав я, намагаючись стримати посмішку, яка рвалась на волю, але в глибині душі мене вразила її думка.

Марина, трохи збентежено, опустила погляд.

— Я просто подумала..., — почала вона, але я перебив її.

— Подумали про що? Що я не вдаю з себе гетеросексуала, тому що уникаю жінок? Чи існують ще якісь стереотипи?

— Ми могли переспати з вами, і тоді вже ніхто не буде сумніватися в вашій орієнтації, — кинула вона з легким сарказмом, але я відчував, що в її голосі була частка серйозності.

Я знову перевів погляд на дорогу, змушуючи себе ігнорувати її погляд, ці нахабні спроби викликати в мені якусь реакцію. Для чого мені взагалі брати участь у цьому дешевому спектаклі? Доводити щось? Я вище цього. Абсурд, що навіть на мить дозволив собі замислитися над цим. Це викликало в мені неприємне відчуття — приниження? Ні, швидше, роздратування від того, що мене взагалі намагалися зачепити. Вона мене не цікавила. В її словах не було нічого, що могло б мене вразити чи принизити, але все одно щось у її тоні випробовувало моє терпіння.

— Ви не в моєму смаку, — промовив я холодно, звертаючи до неї погляд. В її очах читалося нерозуміння, але це викликало у мені лише дратівливість.

Марина стиснула губи, але не відповіла, що ще більше підкреслювало ту напружену атмосферу в машині.

— А хто в вашому смаку, Мар’яна?

Я затамував подих. Не очікував такого запитання, яке було з таким викликом. У мені одразу спалахнула обуреність.

— Я не збираюся обговорювати свої уподобання з вами, адже нещодавно ви взагалі вважали мене геєм, — відповів я різко, намагаючись знову повернути розмову в потрібне русло.

Марина замовкла, а я під’їхав до будинку, де знаходилася квартира Мар’яни. Неподалік стояла вона, поруч із хлопцем, якого я одразу оцінив — молодий, безтурботний, без реального розуміння, що означає влада. Він, без сумніву, був такого ж віку, як і вона. Але мене цікавив не він.

Я не міг відвести погляду від Мар’яни. Вона була такою солодкою цукерочкою, яку хотілося скуштувати, але я знав, що віддаватися спокусі — це слабкість, яку я не міг собі дозволити. Її чорна сукня підкреслювала кожен вигин, втілюючи ідеальне поєднання ніжності та витонченості. В її постаті була прихована та енергія, яку я помічав лише в небагатьох — здатність притягувати увагу і водночас зберігати дистанцію. Її погляд, яскравий, як коштовний камінь у темряві, зловив мій на кілька секунд. Слабкий відтінок рожевих губ ненав’язливо запрошував до думок, яких я не міг собі дозволити. Але я ніколи не піддавався емоціям. Я завжди залишався зібраним, холодним і, головне, у повному контролі.

«Вгамуйся», — наказав я сам собі, і цього було достатньо. Взяти себе в руки було питанням миті. Мар’яна швидко познайомила мене з своїм хлопцем Матвієм. Я відчинив двері автомобіля, дивлячись на Мар’яну, яка підійшла ближче. Хлопець, що стояв поруч із нею, спробував зіграти на моїх нервах своїм поглядом, але я залишився незворушним. Він ще не знав, з ким має справу. Мар’яна сіла в автомобіль, кивнувши мені на знак подяки. Матвій зайняв місце поруч із нею, не стримуючи задоволення від того, як демонстративно закрив двері прямо перед моїм обличчям. Його спроба показати свою присутність була жалюгідною.