Розділ 8. Гра в брехню

Мар’яна

Працюючи над звітом, я тільки краєм вуха ловила обговорення колег про таємничу шанувальницю нашого боса, яка надіслала йому коробку цукерок з записками, що викликали справжній фурор. Вся компанія вже обговорювала це як сенсацію, я ж  зберігала холоднокровність, щоб не видати себе.

Мимохіть я помітила Марину, яка проходила повз мій стіл і зупинилася так, щоб опинитися в центрі уваги.

— Коробка з цукерками — моїх рук справа, щоб ви знали! — проголосила  вона голосно, із самовдоволеною посмішкою.

— Та ну! — недовірливо відповіла Кіра, примружуючи очі.

— Якщо це дійсно ти, чому не зізналася раніше? — запитала Олена, з цікавістю оглянувши Марину.

Я мовчала, спостерігаючи, як брехня набирала обертів. Марина з гордовитою впевненістю розвернулася і попрямувала до кабінету боса. Але я знала, що її слова — лише гра. Богдан не терпів обману і легко помічав найменшу нещирість. Марина не розуміла, що сама загнала себе в пастку — при першій ж можливості вона викриє себе, навіть не усвідомивши цього.

Вона впевнено пішла до дверей кабінету Богдана і, не вагаючись, постукала. Всі в відділі затамували подих. Я зробила вигляд, що зосереджена на звіті, але краєм ока спостерігала за тим, що відбувається. Через кілька секунд двері прочинилися, і Марина зникла всередині.

— Вона серйозно думає, що зможе його обдурити? — тихо запитала Кіра, наближаючись до мого столу.

— Дивно, що вона вирішила так ризикнути, — відгукнулася Олена, обережно глянувши у бік кабінету. — Богдан Борисович мав надто гострий розум, щоб не помітити, коли його намагаються обвести навколо пальця.

Я підняла голову і лише злегка усміхнулася. Богдан дійсно був людиною, яку складно обдурити. Він володів тією внутрішньою інтуїцією, яка рідко підводить. До того ж, його аналітичний склад розуму перетворював кожну брехню на рівняння з нескладним рішенням. Марина цього не розуміла.

Коли вона вийшла з кабінету, я нарешті дозволила собі усміхнутися. Марина була впевнена, що зможе справити враження на Богдана своїми вигаданими історіями про цукерки, але вся компанія помилялася щодо того, хто насправді стоїть за цим загадковим подарунком. Коробка з цукерками і записками були моїм задумом, не Марининим. Вона вирішила привласнити мій жест, я навіть не відчула злості — тільки тиху цікавість, як далеко вона піде. Марина не розуміла, що ті записки були особливими, що вони були написані з душею, а не просто для забави. Кожне слово в них я продумала до найменшої дрібниці, сподіваючись, що Богдан побачить щось більше, ніж просто таємничу шанувальницю.

Я давно захоплювалася ним. Він був не просто керівником, а людиною з глибоким внутрішнім світом, до якого мене невпинно тягнуло. Можливо, він уже здогадався, хто насправді стоїть за подарунком. Можливо, вже зараз, коли Марина намагалася привернути його увагу своїми словами, Богдан розмірковував про мене. Зробивши ще один ковток холодної кави, я повернулася до звіту, дозволяючи собі одну коротку думку: що буде далі? Чи зможу я залишатися в тіні, чи прийде той момент, коли я захочу вийти на світло й зізнатися у своїх почуттях?

Марина наблизилася до мого столу, де вже стояли Кіра й Олена. Її обличчя сяяло впевненістю, а в погляді було щось таке, що одразу викликало інтерес.

— Ну, що сказав Богдан Борисович? — запитала Кіра, злегка нахилившись до Марини, ніби не хотіла пропустити жодного слова.

Марина ледь помітно посміхнулася і, не приховуючи задоволення, промовила:

— Він запросив мене на вечерю завтра.

Моє серце на мить завмерло. Я дивилася на неї, як на привид. Це точно жарт! Невже таке може бути? В моїй голові все переплуталося.

— Що?! — дівчата вигукнули одночасно, їхні очі широко розкрилися від шоку.

Марина тільки кивнула, ніби це була звичайна справа.

— Ви все правильно почули, — впевнено відповіла вона.

Олена, все ще не вірячи в почуте, схрестила руки на грудях.

— Ти жартуєш! Це просто неможливо! — відкинула вона версію Марини, явно роздратовано.

Марина ж спокійно підняла підборіддя і додала:

— Не вірите? Завтра побачите моє фото з босом у ресторані. Я викладу його в соцмережі, щоб у вас не залишилося жодних сумнівів.

Її впевненість була такою, що кожне слово звучало як виклик, а в повітрі повисла напруга, немов перед бурею. Я ж лише спостерігала за дівчатами, непомітно проковтуючи грудку в горлі.

Кіра нервово посміхнулася, перехоплюючи погляд Олени, але в її очах читалася підозра. Вона явно не вірила в слова Марини.

— Маринко, ти як завжди вмієш створювати інтригу, — спробувала вона зіронізувати, проте її голос трохи здригнувся.

Олена ж не збиралася відпускати ситуацію так просто.

— І що, ти думаєш, що всі тут повірили? — її голос був сухий, наче вона кинула виклик Марині.

Марина тільки легенько посміхнулася, немов все йшло за її планом. Вона підняла брову і додала з помітною холоднокровністю:

— Мені все одно, хто вірить, а хто ні. Завтра побачите самі.

Кіра знову кинула швидкий погляд на Олену, намагаючись знайти в її обличчі підтвердження своїх сумнівів. Але Олена, схоже, була налаштована більш агресивно.