Розділ 5. Солодкий подаруночок

Богдан

Цей ранок розпочався з тривожної новини: мама зателефонувала і повідомила, що батькові стало погано. Я пообіцяв, що заїду до них після роботи, але спочатку потрібно було завершити важливу справу — підписати контракт з вчорашніми клієнтами. Мар’яна блискуче представила презентацію та аналіз ринкових тенденцій, і завдяки її зусиллям сьогодні я мав укласти угоду на більший термін, ніж планувалося.

Вона завжди мене вражала. Її рішучість і сила духу справляли враження на всіх. Водночас, під цією оболонкою ховалася ніжність, яку я, здавалося, лише один помічав. Саме їй і довіряв найскладніші проєкти, адже знав, що вона не підведе. Проте мене дратувало її постійне запізнення. Кожного разу, коли вона заходила до кабінету, я кидав на годинник пронизливий погляд, намагаючись пригасити роздратування, що спалахувало всередині.

Зайшовши до компанії, мої думки були вже зосереджені на важливих задачах. Я прямував до свого кабінету, коли секретарка раптом зупинила мене.

— Богдане Борисовичу, для вас коробка від прихильниці, — сказала вона, тримаючи в руках невелику коробку з моїми улюбленими цукерками.

Я глянув на неї холодним поглядом, потім знову на коробку. Моє ім’я було написане не від руки, як зазвичай, а друкованими літерами. Це викликало в мені легке здивування. Підняв брови і глянув на секретарку.

— Хто це надіслав? — запитав, намагаючись тримати тон суворого керівника.

Вона усміхнулася, але не відповіла, і це лише підсилювало мою цікавість. Ці цукерки мені дуже подобалися, і тепер, коли усвідомив, що хтось намагався мене вразити, мій інтерес перетворився на невелику тривогу. Щось у цьому подарунку насторожувало мене. Хто міг так добре знати про мої уподобання? Адже мою слабкість до цукерок знала лише мама і друг. Невже хтось з них комусь проговорився? І що за натяки ховалися за цими солодкими цукерками? Залишалася тільки одна думка: або це гра, або пастка. Хтось знав, як справити враження на людину, яка звикла контролювати все. Тож я відчув, що день обіцяв бути ще більш цікавим, ніж очікував.

Взявши коробку до рук, я непомітно поклав її на робочий стіл, не надаючи особливого значення. Мій розум вже був занурений у робочі питання. 

Поглинений справами, я навіть не помітив, як пролетіла перша половина дня, і лише коли на годиннику сплила дванадцята година, я раптом згадав про коробку з цукерками.

Куточок мого розуму все ще тягнувся до цього дрібного сюрпризу. Відкинувши документи, повернувся до коробки. Розкривши її, побачив, що всередині було шість цукерок і записка, на якій було написано: «Шість цукерок — шість посилань. Кожна з них містить натяк на почуття, яке важко виразити словами, але яким я хочу поділитися з вами. Розгадайте ці загадки, і ви дізнаєтеся більше про емоції, що ховаються за цим простим жестом. Ваша задача — розгадати ці натяки і дізнатися більше про тонкі нюанси почуттів, які можуть бути непомітними, але суттєвими. Вірю, що ці маленькі послання розкажуть вам більше про те, що я відчуваю. Сподіваюся, вам сподобається.»

Хто вона? Із усіх знайомих жінок я не зміг пригадати нікого, хто міг би вдатися до такого жесту. Можливо, це просто жарт, але щось у цих загадкових словах не давало спокою. І головне: чому вона вибрала саме цей підхід?

Підштовхуваний цікавістю і бажанням розгадати цю загадку, я вирішив взяти першу цукерку. Взявши її до рук, я натрапив на записку: «Це той момент, коли ти розумієш навіть найсуворіші принципи можуть змінитися. Якби це не було захопленням то чим?» Я злегка посміхнувся. Вона явно знала, як зачепити мої принципи і інтереси. Це був не просто жарт. Це був спосіб дати мені можливість переглянути свої стратегії і принципи. Можливо, вона намагалася підштовхнути мене до нового погляду на життя, навіть через простий жест.

Я з’їв першу цукерку і, вловивши смак чорної смородини, раптом пригадав один із давніх вечорів. Тоді ми всією компанією святкували завершення великого проєкту в ресторані, я сидів біля Мар'яни, де нам подали смородиновий пиріг. Я ніколи б не подумав, що ці дрібниці можуть мати якесь значення. Але чи це вона? Мар’яна завжди була таємничою, і хоча її професіоналізм не викликав сумнівів, інколи мені здавалося, що вона знала про мене більше, ніж я про себе. Чи була ця коробка її роботою? 

Після цього вирішив відкласти розгадування загадок до після обіду. Попереду була важлива зустріч, і я мав бути повністю зосереджений на ній. Забувши про цукерки, піднявся, щоб підготуватися до зустрічі з клієнтом. Час наближався, і я був готовий до серйозної розмови. Зосереджений на документах, перевірив все, що потрібно обговорити, і переконався, що жодна деталь не випущена з уваги.

***

Зустріч пройшла гладко; клієнти були задоволені, і контракт був підписаний без жодних проблем. Після завершення переговорів, відчув полегшення. Врешті-решт, я повернувся до свого кабінету, знову згадав про коробку з цукерками.

На цей раз, вже без поспіху, вирішив дізнатися, що собою приховувала друга цукерка. Взявши її, я знайшов ще одну записку: «Це почуття завжди залишається в серці, незважаючи на всі перепони. Його не видно, але воно не зникає. Не кричить, але говорить гучніше за слова. Що це?»

Ці слова прозвучали як шепіт таємниці, що чекав на своє розкриття. Я вдивлявся в сенс цих рядків, спробувавши розгадати, що ховалося за цією загадковою грою. Це не могло бути просто спробою привернути увагу. Мені захотілося знати, хто за цим стоїть і чи не є це частиною плану, якого я навіть не помітив.