Розділ 5. Солодкий подаруночок

Богдан

Цей ранок розпочався з тривожної новини: мама зателефонувала і повідомила, що батькові стало погано. Я пообіцяв, що заїду до них після роботи, але спочатку потрібно було завершити важливу справу — підписати контракт з вчорашніми клієнтами. Мар’яна блискуче представила презентацію та аналіз ринкових тенденцій, і завдяки її зусиллям сьогодні я мав укласти угоду на більший термін, ніж планувалося.

Вона завжди мене вражала. Її рішучість і сила духу справляли враження на всіх. Водночас, під цією оболонкою ховалася ніжність, яку я, здавалося, лише один помічав. Саме їй я довіряв найскладніші проєкти, адже знав, що вона не підведе. Проте мене дратувало її постійне запізнення. Кожного разу, коли вона заходила до кабінету, я кидав на годинник пронизливий погляд, намагаючись пригасити роздратування, що спалахувало всередині.

Коли я зайшов до компанії, мої думки були вже зосереджені на важливих задачах. Я прямував до свого кабінету, коли секретарка раптом зупинила мене.

— Богдане Борисовичу, для вас коробка від прихильниці, — сказала вона, тримаючи в руках невелику коробку з моїми улюбленими цукерками.

Я глянув на неї холодним поглядом, потім знову на коробку. Моє ім’я було написане не від руки, як зазвичай, а друкованими літерами. Це викликало в мені легке здивування. Я підняв брови і обернувся до секретарки.

— Хто це надіслав? — запитав я, намагаючись тримати тон суворого керівника.

Вона усміхнулася, але не відповіла, і це лише підсилювало мою цікавість. Цукерки цієї марки я любив ще з дитинства, і тепер, коли усвідомив, що хтось намагався мене вразити, мій інтерес перетворився на невелику тривогу. Щось у цьому подарунку насторожувало мене. Хто міг так добре знати про мої уподобання? Адже мою слабкість до цукерок знала лише мама і друг. Невже хтось з них комусь проговорився? І що за натяки ховалися за цими солодкими цукерками? Залишалася тільки одна думка: або це гра, або пастка. Хтось знав, як справити враження на людину, яка звикла контролювати все. Тож я відчув, що день обіцяє бути ще більш цікавим, ніж я очікував.

Взявши коробку до рук, я непомітно поклав її на стіл у кабінеті, не надаючи особливого значення. Мій розум вже був занурений у робочі питання. Я зняв верхній одяг і сів за стіл, занурившись у документи, що чекали на підпис. Поглинений справами, я навіть не помітив, як пролетіла перша половина дня, і лише коли на годиннику сплила дванадцята година, я раптом згадав про коробку з цукерками.

Куточок мого розуму все ще тягнувся до цього дрібного сюрпризу. Відкинувши документи, я повернувся до коробки. Розкривши її, я побачив, що всередині було шість цукерок і записка, на якій було написано: «Шість цукерок — шість посилань. Кожна з них містить натяк на почуття, яке важко виразити словами, але яким я хочу поділитися з вами. Розгадайте ці загадки, і ви дізнаєтеся більше про емоції, що ховаються за цим простим жестом. Ваша задача — розгадати ці натяки і дізнатися більше про тонкі нюанси почуттів, які можуть бути непомітними, але суттєвими. Вірю, що ці маленькі послання розкажуть вам більше про те, що я відчуваю. Сподіваюся, вам сподобається.»

Хто вона? Із усіх знайомих жінок я не зміг пригадати нікого, хто міг би вдатися до такого жесту. Можливо, це просто жарт, але щось у цих загадкових словах не давало спокою. І головне: чому вона вибрала саме цей момент?

Підштовхуваний цікавістю і бажанням розгадати цю загадку, я вирішив взяти першу цукерку. Взявши її до рук, я натрапив на записку: «Це той момент, коли ви розумієте, що навіть найсуворіші принципи можуть бути змінені. Як би ви описали це почуття, якщо не захоплення?» Я злегка посміхнувся. Вона явно знала, як зачепити мої принципи і інтереси. Це був не просто жарт. Це був спосіб дати мені можливість переглянути свої стратегії і принципи. Можливо, вона намагалася підштовхнути мене до нового погляду на життя, навіть через простий жест.

Я з’їв першу цукерку і, вловивши смак чорної смородини, раптом пригадав один із давніх вечорів. Тоді ми всією компанією святкували завершення великого проєкту в ресторані, я сидів біля Мар'яни, де нам подали смородиновий пиріг. Я ніколи б не подумав, що ці дрібниці можуть мати якесь значення. Але чи це вона? Мар’яна завжди була таємничою, і хоча її професіоналізм не викликав сумнівів, інколи мені здавалося, що вона знала про мене більше, ніж я про себе. Чи була ця коробка її роботою? Або ж я просто надто багато думаю?

Після цього я вирішив відкласти розгадування загадок до після обіду. Попереду була важлива зустріч, і я мав бути повністю зосереджений на ній. Забувши про цукерки, я піднявся, щоб підготуватися до зустрічі з клієнтом. Час наближався, і я був готовий до серйозної розмови. Зосереджений на документах, я перевірив все, що потрібно обговорити, і переконався, що жодна деталь не випущена з уваги.

Зустріч пройшла гладко; клієнти були задоволені, і контракт був підписаний без жодних проблем. Після завершення переговорів, я відчув полегшення. Врешті-решт, я повернувся до свого кабінету, знову згадав про коробку з цукерками.

На цей раз, вже без поспіху, я вирішив дізнатися, що собою приховувала друга цукерка. Взявши її, я знайшов ще одну записку: «Це почуття завжди залишається в серці, незважаючи на всі перепони. Що це, якщо не прихована симпатія?»

Ці слова прозвучали як шепіт таємниці, що чекав на своє розкриття. Я вдивлявся в сенс цих рядків, спробувавши розгадати, що ховалося за цією загадковою грою. Це не могло бути просто спробою привернути увагу. Мені захотілося знати, хто за цим стоїть і чи не є це частиною плану, якого я навіть не помітив.