Розділ 16

Ясмін

Це було справді дивно — іти у власний день народження на весілля свого колишнього хлопця та колишньої найкращої подруги. Якби це був хтось інший, я б, певно, подумала: «Дівчино, ти серйозно?». Торт уже доставили, і я була певна, що він мав бездоганний вигляд. Я не просто виклалася на повну — я створювала його з таким ентузіазмом, ніби це був шедевр усього мого життя. І зараз залишалося просто... з'явитися.

Чи хвилювалася я? Ну, не буду брехати. Так, трохи хвилювалася. І хоч би як я намагалася це приховати, думка, що всі погляди звернуться до мене і... нашої «пари» з Феліксом, додавала перцю до цього й без того нервового салату з моїх емоцій. Але ж усе мало бути добре, правда? Адже він сам зголосився бути моїм «бойфрендом». Щоправда, те, як я сприйняла це на ранок після нашої угоди, тепер здавалося не просто дивним — воно стало абсолютно неймовірним. Я б мала запитати себе: чому взагалі Фелікс погодився на цю дурню?

Я стояла перед дзеркалом, востаннє оцінюючи свій вигляд. Зелена сукня, яка ідеально підкреслювала вигини тіла, наче була створена спеціально для мене. Волосся, яке зазвичай було зібране в суворий хвіст або недбалий пучок, сьогодні лежало розпущеними хвилями на плечах. Я рідко дозволяла собі таку зачіску, але сьогоднішній день — виняток.

Секунди тягнулися, наче густа карамель, поки я врешті-решт не набралася сміливості й не вийшла з квартири. Холодний вітерець підхопив краєчок мого пальта, змушуючи мене щільніше закутатися. Я зупинилася на кілька секунд, вдихнула на повні груди й рушила вперед. Зелені туфлі м’яко клацали по бруківці, коли я підійшла до невеликого провулка, де стояла машина Фелікса. Червоний, блискучий, мов серце, що калатає в очікуванні, автомобіль ідеально гармоніював із моїм настроєм.

Чи було мені ніяково? О, так. Але коли досягаєш такого рівня невизначеності, залишається лише одна стратегія: тримати голову високо піднятою.

Фелікс, спершись на машину, кинув погляд у мій бік і повільно підняв брови. Він мав... бездоганний вигляд. Це той тип чоловіків, які можуть одягти будь-що і все одно здаватимуться такими, ніби їхнім особистим стилістом була сама доля. Я спостерігала, як він розправляє манжети, ніби цей світлий костюм був його другою шкірою.

Важко було не згадати вчорашній поцілунок. Коли ж він устиг підібратися так близько? Мої думки зробили небезпечний віраж, пригадуючи його гарячий подих на моїх губах, дотик, який залишив мене в якомусь дивному напівсні. Не те щоб я мріяла про повторення… просто так сталося, що спогад ненароком виринув із пам'яті. Ну, майже ненароком.

— Ти сьогодні справді причепурився, — кинула я, намагаючись звучати байдуже, хоча, щиро кажучи, він мав такий вигляд, наче щойно зійшов з обкладинки глянцевого журналу. Ну, зійшов — це м'яко сказано. Швидше, вирвався.

— Ти також, — відповів він із тією легкою усмішкою, яка нібито казала: «Знаю, що маю неймовірний вигляд, але не ображайся, що ти це помітила першою». Його очі блиснули. — І навіть, здається, трішки нервуєш.

— А ти все такий само спостережливий, — пирхнула я, піднявши підборіддя. Не хотілося йому зізнаватися, але він мав рацію. І це все ще було дуже дивно, що ми перейшли на «ти».

— Ти навіть не посковзнулася на бруківці, — кпинив він, спокійно роздивляючись мене. — Це вже прогрес.

— О, не хвилюйся, у запасі ще повний арсенал незручностей, — віджартувалася я, намагаючись переконати себе, що той нервовий вузол десь у районі сонячного сплетіння не мав до нього жодного стосунку.

Я підійшла ближче, і Фелікс відчинив двері машини з якимось неймовірним пафосом, наче він — особистий шофер на червоній доріжці. Ми обмінялися швидкими поглядами: він дивився на мене так, ніби вже читав мої думки, а я скептично посміхалася.

Сідаючи, я відчула, як холод шкіряного сидіння торкнувся моєї руки. Фелікс сів за кермо і, не озираючись, запустив двигун. Тишу салону розірвав приглушений потужний гуркіт, а я миттю відчула, як машина плавно рушила дорогою, мовчки наближаючи нас до мого персонального кошмару — весілля Романа і Соні. Я відвернулася до вікна, але відчувала, що Фелікс раз у раз кидає в мій бік швидкі, майже невловимі погляди. Я вдихнула глибше, намагаючись прогнати напругу. І одразу ж затримала подих, відчувши цей тонкий аромат цитрусових із ледь вловною ноткою деревини, який миттєво нагадав мені про вчорашню зустріч. Я струснула головою, відганяючи думки.

Мовчанка затягнулася, і врешті-решт я не витримала.

— То навіщо ти взагалі в це вплутався? Можливо, хочеш мене принизити?

— Ні, зовсім ні, — відповів Фелікс, усміхаючись так, наче від цього вся ситуація ставала лише цікавішою. — Просто ти будеш винна мені одне бажання.

— І яке ж це бажання? З'їхати з пекарні якомога швидше? — із сарказмом запитала я, втиснувшись у сидіння й поглядаючи на нього з-під вій.

Фелікс кинув на мене короткий погляд, ледь усміхаючись, мов хижак, що обмірковує план наступного ходу.

— Ні, це не стосується пекарні, — відповів він, міцніше стиснувши кермо. — Скажу після вдалого закінчення цього вечора. Я граю чесно.

Чесність? У Фелікса? Це вже було щось новеньке. Але в його тоні було щось… захопливе. Щось таке, що викликало в мені бажання дізнатися більше, хоча я й чудово розуміла: зазвичай такі речі ніколи не закінчуються добре.

— Гаразд, — неохоче кивнула я, вдивляючись у його профіль. — Але попереджаю: якщо це буде щось… неприйнятне, я матиму право відмовитися.

Фелікс підняв брову і нарешті повернув голову до мене, тримаючи на губах ту легку усмішку, від якої, хоч би як я її ненавиділа, ставало тепліше на душі.

— О, не хвилюйся, Ясмін, — промовив він, і в його голосі прозвучав звабливий спокій. — Усе буде цілком прийнятним… принаймні з мого погляду.

— Які твої «дев'ять заповідей» поведінки на весіллях? Якщо збираєшся зірвати цей цирк, то я хочу заздалегідь підготуватися до ганьби.